Ганна Яновська: «В амазонських індіанців зовсім не було слова “робота”. Це слово з’явилося тоді, коли прийшли іспанці й почали нав’язувати примусові роботи»
З якого часу Ваше життя пов’язане з поезією і чим для Вас є поезія?
– Не пам’ятаю, відколи пишу, – давно. Поезія – це такий своєрідний спосіб життя. Я вважаю, що існує певний тип дітей, яким властива креативність. Якщо потім це переходить у спосіб життя – значить, усе добре.
Вірші Ви пишете спонтанно чи виношуєте їх як якусь складну композицію, яку потім відшліфовуєте, доводячи до певного емоційного наповнення і змісту?
– Це по-різному буває. Мені можна поставити чашечку кави з тістечком, і я в межах того часу, доки це вип’ється і з’їсться, можу написати вірш. Якщо зі мною все добре, як правило, це вдається. На частині моїх віршів можна поставити печаті кав’ярень. А є, звичайно ж, вірші, над якими треба думати довго.
Що Ви можете сказати про свою наукову діяльність? Настільки мені відомо, Ви захистили дисертацію…
– Дисертація була з лінгвістики, присвячена іронії в мові преси. Я досліджувала пресу, що видається українською, російською, польською та англійською мовами. Іронія є одним із дуже важливих настроїв сучасності. Я писала про те, як іронія реалізується в мові. Це пов’язане зі свідомістю, з уявленнями людини про світ. Ще Платон говорив, що іронія – це сміх вільної людини. А преса так чи інакше формує громадську думку, тому іронія є не останнім засобом, а то й одним з найдієвіших.
Якщо ставити до Вас питання як до письменника, то з яким колом письменників Ви спілкуєтесь? Чи відвідуєте якийсь літературний клуб?
– Я зазвичай не можу сказати, що з кимось багато спілкуюся. Можу в Інтернеті почитати сучасних письменників. Комусь пишу листи, комусь коментарі.
Яким є стан сучасної української поезії? Чи вистачає якісної української поезії, чи вона в підпіллі?
– Якісної української поезії вистачає.
Крім поезії, Ви значну частину часу присвячуєте перекладам. Якими художніми перекладами займаєтесь?
– Це англомовна поезія, але здебільшого не британська – Австралія, Нова Зеландія, Африка… Взагалі дуже цікавим явищем є англомовна література, яка не прив’язана до центру, звідкіля ця мова взялася.
Настільки мені відомо, в африканських народів є своя система літературних образів, де переважають сили природи, рослини, тварини. То чим вона відрізняється від української й загалом європейської системи образів?
– Спільною є земля. Тому спільними є образи землі і того, що вона породжує. Наприклад, у віршах нігерійських поетів зустрічається образ хамелеона. Для європейців хамелеон пов’язаний з негативними асоціаціями. А нігерієць Ремі Раджі пише зовсім по-іншому: «Хамелеон наділив мене даром тисячі шат».
Можливо, щось із цих образів запам’ятається і потім проявиться у Вашій поезії?
– Таке можливе. Стилізувати під інші культури я можу. І, не виключено, найближчим часом опублікую такі вірші в мережі Інтернет. Але лише в такий спосіб не писатиму.
А чи досліджували Ви індійську культуру? Адже в нас є багато спільного в системі образів. Зокрема, сюжет «Лісової пісні» тісно переплітається з сюжетом та образами Рігведи.
– Леся Українка знала цю культуру, вона перекладала Рігведу. Але щодо сюжету, то він світовий, він є всюди.
Де Ви берете вірші для перекладів? Вам їх надсилають чи відшукуєте в Інтернеті?
– Наприклад, є сайт поетів Нової Зеландії. Там можна відшукати багато оригінальних віршів або посилання на них. Також можна знайти вірші мовою маорі – це полінезійська мова. Там є пісні мовою маорі, поряд з якими дається підрядник англійською.
Полінезійські мови мають спільне походження. Розповідають, що їх принесли сміливі мореплавці з однієї спільної батьківщини. Вони на легеньких човнах заселили фактично весь Тихий океан. Де ця велика батьківщина мов маорі, зараз учені з’ясовують.
А якими мовами Ви володієте?
– Англійську знаю найкраще, польську розумію, французьку розумію зі словником. Це не є якесь велике досягнення. Якщо будуть можливості, то продовжу вивчення цих мов.
Чи хотіли б Ви побувати на полінезійських островах?
– Я не знаю, що саме мені б це дало. Це залежить від того, з якою метою туди їхати.
Що Ви читаєте ще?
Я встигла почитати багато давньої літератури – від Давнього Єгипту до рицарських романів. Я ці книжки колекціоную і вже маю певну добірку у своїй домашній бібліотеці.
А можете назвати кілька улюблених авторів?
– Найцікавішими для мене виявилися твори невідомих авторів, як-от ассирійсько-вавилонський епос. У ті часи автори часто лишалися невідомими. Просто писали, що записав жрець такий-то тоді-то. Звідки записав? – може, інший жрець розповів, а може, уклав те, що всі знали.
Справа не в авторах. А в тому, що існують ті кити, на яких усе стоїть. Для сприйняття, скажімо, європейської літератури важливо розуміти, з чого вона починалася. А там можна помітити багато цікавого. Наприклад, скальдична поезія вікінгів. Вона алітераційна, там в особливому порядку повторюються подібні склади, поєднання звуків – не схоже на риму, але так само створює певну гармонію.
Щось подібне до тавтограми?
Так. Зараз значна частина європейських поетів від рим відмовляється. Не без причини: рима в мовах, де слова не відмінюються, скажімо, видається чимось уже занадто передбачуваним, говорять про її вичерпаність. А можна було б зараз писати алітераційні вірші – тут варіантів набагато більше.
А чи шукали Ви в різних мовах якісь спільні або кардинально протилежні моменти, слова?
– Спеціально не шукала. Але знаю, що в деяких племен амазонських індіанців зовсім не було власних слів «робота», «працювати». Були слова «копати», «носити воду», «варити їсти» тощо, а запозичене слово «трабахо» (робота) з’явилося тоді, коли прийшли іспанці і почали їм нав’язувати примусові роботи. Робота – це життя, а якщо ні, то це якось по-іншому називається.
Це з книжки Жан Ледлоф – ця жінка довго жила серед амазонських індіанців і досліджувала їхній побут. Вона описує, як люди природно поводяться. Її головна думка: багато в чому цивілізовані люди поводяться неприродно, і від цього в них усі проблеми. Це не означає, що треба мешкати в лісі. Але, наприклад, до роботи варто ставитися саме так.
Дуже Вам дякую за таку цікаву розмову.
