Литовський дослідник Кестутіш Барткевичус: «Український народ хоче поміняти свій політичний режим ...»
Четвер, 6 лютого 2014, 12:50
Останні події в Україні закономірно викликають живий інтерес не лише у нашій державі, але й за її межами. Кестутіш Барткевичус (Dr. Kęstutis Bartkevičius), професор Клайпедського університету (Литва), люб'язно погодився висловити сайту «Справжня варта» власні погляди на ситуацію в Україні.
Литовський  дослідник  Кестутіш Барткевичус: «Український народ хоче поміняти свій політичний режим ...»

–  Розкажіть, будь  ласка, про мету вашого візиту в Україну?

– Я вже не перший раз в Україні. А мета така – зараз я працюю над одним проектом, який фінансує Наукова рада Литви. Це проект Постдокторської аспірантури Литви. За ним я повинен за два роки написати або 3 статті, або монографію, яка буде називатися «Національні рухи і мобілізація мас в Радянському Союзі наприкінці ХХ століття». Інакше кажучи, я займаюся дослідженням політичних та соціальних процесів Радянського Союзу за часів Перебудови. Три роки тому я захистив дисертацію про «Рух за перебудову Литви» - «Саюдіс»». Він діяв в Литві з 1988 по 1990 рік. Це ті роки, коли Литва змогла відновити свою незалежність. Щоб зібрати потрібні документи про Народний рух Украини - РУХ  12 січня я прибув до Києва. Я маю на меті порівняти Народний рух України з «Саюдісом».

– Розкажіть, будь ласка, про «Саюдіс» - Народний фронт Литви.  Яким він був в порівнянні з Народним рухом України?

– Я тільки починаю досліджувати Народний рух України і тому порівнювати не зможу. Але якщо говорити про Народний фронт Литви, то, мабуть, доведеться почати з кінця Другої світової війни. Наскільки мені відомо, і в Україні, і в Литві ці процеси були схожі. У нас 1944 року було створене збройне підпілля. До нього входили партизани, які боролися проти радянської влади та НКВД. Вони були проти того, щоб радянська влада встановила в Литві свій режим. Збройна боротьба завершилась 1953 року. Тоді вже розпочалося  беззбройне протистояння. Весь його період поділяється на чотири етапи: переший це, власне, партизанська війна, другий – беззбройне протистояння, третій – дисидентський рух. А до четвертого етапу якраз належить діяльність Литовського руху за перебудову «Саюдіс».

Він виник 3 червня 1988 року в Вільнюсі. Тоді була обрана Республіканська ініціативна група, до складу якої входило 35 чоловік. Майже всі вони були відомими культурними та громадськими діячами. До речі, з них 17 чоловік були членами компартії. Хоча б, здавалося, на сьогоднішній день неможливо збагнути, що там могли бути комуністи. Але в ті часи бути членом компартії не означало прийняття радянського режиму. Просто тоді таке життя було: якщо ти хочеш обіймати якусь посаду, то ти мусиш вступити до Комуністичної партії.

На фото:  Демонстрація у Вільнюсі, організована  «Саюдіс» (з литовської мови — «Рух»)

Через два роки «Саюдіс», який здобув перемогу на виборах до Верховної  Ради Литовської  РСР [ Ред.- радянської соціалістичної республіки], проголосив незалежність Литви. Хоча спочатку ніде не було задекларовано, що його кінцевою метою є проголошення незалежності. Проте члени «Саюдісу» розповідають, що така ціль була, але про неї не можна було написати в офіційних документах. Тоді ще не було зрозуміло, що може трапитись в майбутньому. Тільки 16 лютого 1989 року «Саюдіс» проголосив, що його кінцевою метою є незалежність держави. І не просто якийсь там суверенітет, дозволений Перебудовою, а повна незалежність. «Саюдіс» вирішив зробити все, щоб Литва вийшла з Радянського Союзу.

– Як сучасні литовці дивляться на роки радянського режиму? Чи є у вас люди, які ностальгують за тими часами?

– Звичайно що є. Так завжди було. І на мою думку, відсоток ностальгуючих тільки зростає. Була досягнута мета – незалежність. Проте через декілька років всі зрозуміли, що ми ще не живемо так, як у Швеції чи в Німеччині. Тоді розпочалося це: «а в Радянському Союзі було краще». А чому? Тому, що освіта була безкоштовною, медична система безкоштовною, кожен після закінчення університету отримував роботу. Кожен отримував квартиру, не зважаючи на те, що чекав її  15 років. Але отримував. А зараз потрібно все робити самому. Але таких людей небагато.

Що стосується ставлення литовців до Радянського Союзу, то для нас він – окупант. Таке наше ставлення до радянського режиму та всіх, хто його підтримував. При тому всьому, що весь російський народ ми окупантами не вважаємо. Те, що творила радянська влада в Литві, ми називаємо «червоним Голокостом». Наприклад,  2005 року в Москві відзначали 60-ту річницю з дня завершення Другої світової. То було велике свято. Туди був запрошений і наш президент Валдас Адамкус, але він відмовився від візиту. А зробив він це тому, що чимало литовців вважають, що Друга світова війна для Литви не закінчилася 9 травня 1945 року. Бо з того дня розпочалася нова окупація. Існує також така “радикальна” точка зору, що ця війна для Литви закінчилась аж  31 серпня 1993 року, коли останній російський солдат залишив країну.

–  Як ви оцінюєте події, які зараз відбуваються в Україні?

– Я, як і більшість людей, які слідкують за Україною і яким вона цікава, підтримую Майдан. Ми дивимось і розуміємо, що все, що відбувалось у нас на початку в 1990-1991 роках, коїться зараз і в Україні. В країні йде супротив. Частина народу проти президента, а частина – за нього. Але, як я розумію, та частина народу, яка підтримує президента, фінансується певними партіями. Люди так заробляють. Те саме було з Інтерфронтом Литви. Людям на заводі казали, що всі вони повинні їхати на мітинг. І якщо хтось з них цього не зробить – то його можуть вигнати з роботи. Або їх лякали байками про те, що в незалежній Литві буде переслідування росіян і їм в цій країні не залишиться місця. До речі, ці заводи тоді ще були підпорядковані не ЦК [Ред. - Центральний Комітет, керівництво компартії радянської] Литви, а Москві. І, як правило, більшість їх робітників були російськомовними громадянами СРСР, які свого часу приїхали з інших республік. Тому їм був незрозумілим литовський шлях розвитку та прагнення литовців до незалежності.

Кестутіш Барткевичус

– Як литовська громадськість відреагувала на ці події? В тому числі, як вони були висвітлені в місцевих ЗМІ?

– Наші ЗМІ, в тому числі такі великі інтернет-портали, як delfi.lt чи lrytas.lt, які читає більшість в Литві, спочатку писали, що всі процеси, які відбуваються в Україні, розпочалися через те, що президент не підписав асоціацію з Євросоюзом. Більше того, наші політики до сих пір думають, що причиною подій на вулиці Грушевського є непідписана угода з ЄС. Наші видання тільки тиждень тому прислали в Україну своїх кореспондентів. Проте ті одразу ж пішли на барикади. І одразу ж почали писати про "коктейлі Молотова". Писали про побитих. І тільки згодом почали описувати сам Майдан та його структуру.

Український народ хоче поміняти свій політичний режим. Бо він, судячи по новим законам, потроху стає диктаторським. Він хоче прибрати цей режим і повернутися до демократичного устрою.

– І на останок:  чого ви б хотіли побажати українцям.

– Боротись якщо є розуміння, що це потрібно. Що після цієї боротьби буде краще. Тим людям, які стоять на Майдані, я  побажав би успіху. А тих, хто стоїть напроти нього – я, чесно кажучи, просто не розумію.

Але також потрібно розуміти, що на Заході не все так добре. Бо там також є люди, які не задоволені владою. Потрібно усвідомлювати, що Євросоюз не зможе зробити так, щоб у вас, наприклад, не було корупції. Бо це залежить від кожної окремо взятої людини. Наприклад, коли її зупинить інспектор ДАІ, вона повинна заплатити штраф, а не пропонувати  хабара.  Спочатку вона повинна зрозуміти, що якщо порушує закон, то повинна взяти на себе відповідальність.

Фото автора

comments powered by HyperComments