Отець Віктор Маринчак: «Тільки вільна людина, яка має свободу внутрішню та зовнішню, є по-справжньому образом Божим»

розмовляла Юлія Гуш  |  П'ятниця, 21 лютого 2014, 14:35
О. Віктор Маринчак вже багато місяців поспіль залишається незмінним учасником харківського Євромайдану.
Отець  Віктор Маринчак: «Тільки вільна людина, яка має свободу внутрішню та зовнішню, є по-справжньому образом Божим»

Не зважаючи на тяжкі погодні умов та власний  щільний робочий графік, він завжди намагався знайти час, щоб підтримати мітингувальників. Сьогодні він люб'язно погодився дати інтерв'ю сайту «Справжня Варта».

-  Яке ставлення Української православної церкви Київського патріархату  (УПЦ КП)  до ситуації, яка зараз склалася в країні?

- Церква, як про це неодноразово заявляв святіший патріарх Філарет, є з народом. Всі біди, турботи і біль народний – це те, що поділяє церква. Вона засудила з самого початку ті факти насильства, з яких, власне, розпочалося все це протистояння. Церква з самого початку підтримувала процеси євроінтеграції з принципових міркувань. І це ті міркування, які стосуються і нашого цивілізаційного вибору, бо європейська цивілізація ґрунтується на християнських цінностях, і нашої патріотичної позиції, бо церква дбає про Україну, про єдність її народу. Церква закликала і закликає до того, щоб не було насильства, до того, щоб всі наші питання, найскладніші і найболючіші, були вирішені ненасильницьким способом процесом переговорів.

- Ви вже багато тижнів поспіль берете участь в харківському Євромайдані. Як, на вашу думку, він змінився за весь цей час? Чи змінилися люди, які туди приходять?

- Я думаю, що вони, безумовно, змінилися. Це люди, які протягом уже трьох місяців витримують, з одного боку, природу, яка не сприяє діяльності Майдану, з іншого боку – тиск з боку супротивників майданівського руху. Це люди, які не розійшлися, хоча тиск був дуже серйозним. І горіли машини, і не одна, було знищено склад, напали на офіс, нападали і на людей. Але люди витримали це все як ті випробування, які змушують їх лиш більше концентрувати свої зусилля. Тому вони, я сказав б так, стали більш зрілими, більш мужніми і більш впевненими.

- Чи властиві харківському Євромайдану риси, які відрізняють його від Майданів інших міст?

- Я думаю, що цей Майдан менш заполітизований. Він, так би мовити, в значній мірі є гуманітарним Майданом. Він виступає, в першу чергу, за гуманітарні цінності. Не політичний вибір, не просування тої чи іншої політичної сили чи партії, не зміна персоналій в політикумі цікавить наш Майдан. Я думаю, це може бути пов'язано з рисами нашої харківської інтелігенції. В нашому місті дуже розвинуті фундаментальні науки. Харків – університетське місто. Йому властивий фундаментальний підхід до діла. Академічний та філософськи обґрунтований. Бо тут високий рівень науки та свідомості відповідно. І тому так сталося, що майданівців Харкова цікавлять фундаментальні проблеми переустрою суспільства на нових засадах. А не якась політична мета, яка сьогодні досягнута, а завтра – вже забута.

- А чого, на вашу думку, не вистачає харківському  Майдану?

- Найбільше, чого не вистачає – це людей. Їх мало, але це можна пояснити і зрозуміти. Біда наша в тому, що Харків не прокинувся, хоча неодноразово лунають гасла «Харків, вставай!». А Харків продовжує перебувати затьмареним, зазомбованим, з одного боку засобами масової інформації, з іншого – зі споживацьким ставленням до життя. В нас ще сильні патерналістські настрої. Це коли є якійсь «патр», який нами опікується. Це може бути президент, мер, керівник підприємства, хто завгодно. Він про нас дбає, він про нас піклується, а ми його слухаємося. Як за радянських часів, так і дорадянських. Все «доброго царя» чекали люди. І дуже часто селянські повстання захлиналися тільки тому, що люди думали про доброго царя, а не про те, щоб змінити устрій. От у нас в Харкові дуже багато людей, які мають такий споживацький настрій утриманців. Їх утримують, а вони ні за що не відповідають. Це біда нашого міста.

- Що, на вашу думку, повинно статися, щоб Харків прокинувся? Що для цього потрібно зробити?

- Мені це важко сказати, тому що пробудження свідомості – це дуже складний процес. На жаль, в нас дуже мало людей з тою пробудженою свідомістю, які готові йти до тих, хто ще не прокинувся. І починати їх будити. Потрібно, щоб було більше таких людей.

- Як ви ставитесь до людей, які воліють відкинути методи ненасильницького спротиву і прагнуть боротися зі зброєю в руках?

- Церква до цього ставиться негативно. Церква прагне миру, прагне ненасильницьких способів боротьби. Проте ми можемо згадати відомого борця за права чорношкірих американців Мартина Лютера Кінга. Він, до речі, був протестантським пастором. Він колись сказав, що повстання, або, інакше кажучи, бунт є мова тих, кого не почули. Він був за ненасильницький спротив. І, власне, свого часу чорношкірі американці здобули перемогу саме шляхом ненасильницького спротиву. Але він розумів, що інколи використовується і та мова, якою користується ті, які нічого не хочуть чути. Є такі опоненти у Майдану, які нічого не здатні почути, крім мови сили. Потрібно про це, у всякому разі, знати.

- Які методи боротьби, на вашу думку, є прийнятними та доцільними в сучасній Україні, враховуючи ту ситуацію, що зараз склалася?

- Боротьба, з точки зору церкви, може бути тільки ненасильницькою. Тобто, це повинна бути ще чергова спроба якось домовитися, довести, переконати. Інший спосіб веде в прірву. Дуже легко розпочати бойові дії. Важко їх припинити.

- Що б ви порадили тим людям, яка вважають, що збройна боротьба – єдиний метод домогтися свого?

- Згадати, що сказано в Біблії: «той, хто сіє вітер – жне бурю». Згадати, що коли церква навіть молиться за військо, вона молилася такими словами «не на меч та на лук ми сподіваємось, а на допомогу Божу». Допомога Божа може прийти навіть тоді, коли в нас немає ані меча, ані іншої якоїсь зброї. Нам потрібно пам'ятати, що зруйнувати мир дуже просто. Припинити війну, особливо протистояння всередині суспільства, надзвичайно складно. І тому потрібно бути дуже обережними з такими речами.

- І на останок: що б ви порадили всім вільним людям поки що не зовсім мирної країни?

- Плекати свою свободу. Річ в тім, що свобода, можливо, є найвищою цінністю, передбаченою християнським світоглядом. Свобода є абсолютною цінністю. Чому? Тому, що тільки вільна людина, яка має свободу внутрішню та зовнішню, є по-справжньому образом Божим.
Але коли ми плекаємо свободу, ми повинні пам'ятати кілька дуже важливих речей: що найбільшу свободу має той, хто опанував себе. Що не можна бути вільним, якщо ти не звільняєш інших. Якщо ти не даруєш іншим свободу. Що не можна бути рабом сваволі. Бо сваволя не є свободою. Людина, яка піддається сваволі, вона піддається своїм емоціям, своїй агресії, своїм інстинктам і спокусам. Ці речі володіють людиною, яка вдається до сваволі. Коли ми підкоряємося Богові, який є любов, тоді ми здобуваємо справжню версію свободи. Свобода віруючої людини – це свобода, яка обмежена любов'ю.

comments powered by HyperComments