Іван Андрусяк: як вивчити математику на котлетах і дещо про Чакалку

Зустріч із письменником – пафосна назва заходу на папері, особливо коли цей захід робиться для дітей. Зустріч з Іваном Андрусяком я б радше назвала «живим спілкуванням» а бо «живою казкою для дітей». У Харкові Іван Андрусяк зі своїми казками побував ще восени – впродовж дня він читав для декількох груп дітей із різних шкіл міста.

До бузкової кімнати, де казкар читав малечі, я потрапила хвилин через п’ять після початку. Ніхто із слухачів на скрип дверей не повернувся – увага була прикута до Чакалок, Бурундучків, Зайчиків та інших героїв творів письменника.

Як зацікавити семи-восьмирічну малечу, що читати дітям – це й багато іншого Іван Андрусяк розказав мені під час інтерв’ю.

І ще дещо про письменника – в житті він батько трьох дітей: Лізи і Стефки (її імям він назвав одну з героїнь своїх творів), а також Івана (його в сім’ї Андрусяків називають Іваном Івановичем).

Іван Андрусяк

Не всі діти люблять читати. Що треба зробити, щоб дитина сама взялась до читання?

– Є звичайно якась вроджена тяга, щоб дитина раптово взялась читати. У мене вдома книжка, звичайно, в пошані. Але я дуже рідко бачив своїх батьків із книгою. Звичайна сільська сім'я. Це потім мене вже «пробило».

А взагалі напевно найголовніший спосіб - це власний приклад. Якщо читають батьки - дитина бачить батьків з книгою. Це ще не гарантія, але дуже велика ймовірність того, що діти будуть читати.

І всі Ваші троє дітей теж читають?

– Іван Іванович не те, щоб любить книгу, але читає. А Ліза – вона філософ. Мала вступати на «Філологію», але поступила на філософський факультет. Ліза, судячи з усього, більше всіх любить читати. Її з книгою можна побачити постійно.

А Стефка, напевно, найбільше любить слухати?

– Так, Стефка найбільше любить слухати. Вона і зараз – шостий клас – так, вона читає, але є ця звичка – «Тату, почитай мені перед сном, мамо, почитай мені перед сном».

Наскільки я зрозуміла для вас головний читач – Стефка?

– Не зовсім. І Ліза та Івась. Я ж росту разом з ними.

Коли я писав «Бурундука», там головним читачем був Івась. Коли писав «Чакалку» – там Стефа. Коли писав продовження до «Бурундука», там Ліза та Івась. Стефа тоді не розуміла.

Дитяча література дуже вікова, з одного боку – добре, з іншого – погано. Як письменник розумію, що вік мого читача невеликий. Цю книгу може читати дитина протягом 3-4-5 років і переростати цю книгу. І вже не буде її читати. Але з іншого боку, ростуть нові читачі.

Коли діти виконують домашні завдання, чи допомагаєте Ви їм?

– Івану Івановичу я мало в чому зміг би допомогти - він музикант. А Ліза – вона студентка, і зараз радиться з різних питань, просить знайти їй якісь тексти. Або просто радиться. А ось у Стефки у нас зазвичай я перевіряю математику, а мама – мову. Хоча теоретично могло б бути і навпаки – я як редактор за фахом швидше б перевірив, а мама – літературознавець. Але Стефа вирішила так.

Коли трапляються важкі завдання або нецікаві – адже сучасні підручники написані «недитячою» мовою – що Ви тоді робите?

– Ось позавчора – я пояснював Стефі, що таке дріб. Якось не йшла у неї ця справа. Я взяв котлету, і в прямому сенсі почав різати її на частини – і ми дивилися, де у нас одна друга, а де чверть, і де – три чверті. Що вона не могла зрозуміти – на котлеті ми з цим розібралися.

(Далі буде)