Борис Севастьянов: «У піснях транслюю свою громадянську позицію»
Як складалася ваша музична кар'єра? Які творчі здобутки ви вважаєте знаковими особисто для себе?
Закінчив музичну школу, музичне училище та консерваторію за фахом «композиція». Писав та пишу академічні твори, співпрацюю з харківськими оркестрами. Серед здобутків – музика до студентського фільму, що здобув «Оскара», музика до серіалів, музичне оформлення фестивалів (зокрема «Харківський бузок»). А взагалі працюю у різних сферах, намагаюся бути музикантом-універсалом, бо цікава різна музика.
Що для вас на даний момент важливіше – громадська діяльність чи музика?
На даний момент не можу їх розділити. У піснях транслюю свою громадянську позицію. Хоча стиль пісень – хіп-хоп – для мене не рідний. Громадською діяльністю займаюся наскільки дозволяє час. Це цілком новий для мене досвід.
Що для вас значить Майдан? Як ви сприйняли події української революції?
Події революції сприйняв з ентузіазмом. Розумів, що це закономірно. Так само як і Майдан 2004. А Майдан для мене – це ціла низка питань, дій, сподівань. Все тільки починається і попереду ще дуже складна боротьба зі Системою.
Як змінювалися ваші політичні погляди? Коли саме ви почали поділяти українські настрої і що вас до цього підштовхнуло?
«Українські настрої» – то незрозуміле для мене поняття. Я у цій країні живу. В мене бабуся – українка та в дитинстві розмовляла українською. Хоча в цілому моя родина була типовою радянською. Та ж бабуся знала напам'ять багато віршів Шевченка, Сосюри, але була й прихильницею Сталіна. Ми багато сперечалися. Я завжди казав, що за радянських часів був би дисидентом. Інша справа те, що в мене була, мабуть, викривлена позиція щодо Голодомору, УПА тощо. Але з огляду на сьогоднішні події та без перебільшень гебельсовську брехню російських ЗМІ стає зрозуміло, що події нашої історії багато в чому перекручені радянською пропагандою. До речі, це стала розуміти моя мама, яка цілком поділяє мої погляди, хоча їй змінити позицію та відкрити очі на правду було набагато складніше ніж мені. За це й люблю та поважаю свою маму. За вміння думати та не боятися змінити думку, навіть переживаючи крах сталих ідеалів.
Як з'явилися ваші пісні, направлені проти російської агресії? Такі, наприклад, як «Это, детка, рашизм», «Грады», «Ватники»?
Першою була пісня «Ватники». Написав її швидко, за дві години. В день, коли закінчилося одностороннє перемир'я. Пісня мала успіх. Стало зрозуміло, що такий формат, такі пісні користуються попитом. Багато хто писав слова подяки та просив не зупинятись. Через тиждень народився «Рашизм». Став дуже популярним, хоча, на мою думку, він не мав би стати популярнішим за «Ватників». Не вгадав. Потім була написана сатирична пісня «Фейкомет». Ну а «Гради» писалися довше за всі попередні пісні. Майже всі слова були написані в Києві протягом кількох днів, хоча приспів був складений тижні два тому. Окрім цих пісень, ще в лютому була написана пісня на відомі слова Оксани Максимишин-Корабель «Мамо, не плач», фортеп'янний кавер на пісню «Україна» Тараса Петриненка, аранжування гімну України для струнного квартету (незабаром вийде кліп).
Зараз країна у вкрай складній ситуації. Що, на вашу думку, може зробити пересічний громадянин (не військовий, не політик, не громадський діяч) щоб її хоча б трохи покращити?
Не сидіти на місці. Зараз дуже багато напрямків для роботи – армія, біженці, побудова громадського суспільства через різні об'єднання «за інтересом» (антикорупційні ініціативи, люстраційні, інформаційні, культурні тощо). Кожен, залежно від інтересів та фаху може знайти собі застосування. Якщо сидіти на дивані та критикувати всіх з виглядом розумника, то нічого не зміниться.
