Хроніки Тимошенко. Таємниця газових контрактів-2
Частина 2. Пекельна кухня
Найважливішим із питань є ціна на газ до 2001 року, чи, певніше, контракти з «Газпромом» до цього часу. Отже, за період з 1992 по 2000 рік не існувало взагалі ніякого постійного контракту між Україною та Росією саме щодо газу [1]. Мало того, від 1998 р. "Газпром" офіційно не продавав Україні жодного кубометра газу, а тільки постачав їй певні обсяги в обмін за транзит [2].
Виглядало це приблизно так: Україна транзитувала російський газ в Европу, виходячи із ставки 1.09 дол. за тисячу кубометрів. Щороку підбивались підсумки, й отримана сума за транзит ділилась на 50 дол. (це була номінальна ціна 1 тис. кубометра). Так отримувався обсяг "безкоштовного" газу. Він віднімався від загального об’єму газу, відібраного Україною за звітний період, і решта об’єму оцінювалась по 80 дол. за тисячу кубів. Це був так званий "платний" газ. При цьому рівень оплати був дуже низенький, порядка 30–40%, що давало Росії постійні приводи говорити про крадіжку газу.
Тому від 1998 р. Газпром перестав постачати Україні "платний газ", мовляв "хохлы газ воруют" (ось коли з'явилась ця фразочка). Саме в цьому році на ринку з'явилась фірма "Ітера" – як оператор, який на комерційній основі постачав газ українському уряду. Та сама "Ітера", в лобіюванні якої звинувачували Юлію Тимошенко.
Взагалі – питання, яким саме чином "Ітера" зайшла на український ринок, ніким не освітлювалось. За замовчанням уважається, що її завела на наш ринок Юлія Тимошенко, адже свого часу ЕЕСУ плідно працювала з цією компанією щодо поставок туркменського газу. Правда виглядає трохи прозаїчніше. Офіційно "Ітеру" завів на український ринок безпосередньо "Газпром", коли вчергове постало питання поставки Україні "платного газу" [3]. Причиною значилась систематична відмова Києва платити за "комерційний газ" і нездатність Газпрома "субсидувати" українську економіку. Ця фірма стала постачати Україні власний газ – з Ямало-Ненецького автономного округу (концесія на розробку родовищ там була видана саме в 1998 р.) та Туркменії, – і, таким чином, "Газпром" офіційно щезав з українського ринку.
При цьому середньоєвропейська ціна за газ на той час становила все ті самі 67 дол. [1]. Зауважмо, що саме за цією схемою потім буде формуватись тіньовий прибуток всіх посередників-операторів – як "Ітери", так і "Eural Trans Gas" та "Росукренерго" – протягом усієї історії газових війн.
Неофіційно ж "Ітера" була присутня на українському ринку з 1994 року як оператор... саме туркменського газу. Якщо коротко, то відбулось наступне: саме в цьому році РФ скасувала експортну квоту для Туркменістану в 11% від спільного обсягу експорта російського газу, і Сапармурат Ніязов, який до цього жваво торгував із майже усіма країнами СНД, зіткнувся із загрозою зриву всіх контрактів. Тоді й з'явився на ринку Ігор Макаров, засновник фірми "Ітера", яка постачала до Туркменістану продовольчі продукти.
Було укладено бартерний контракт, згідно з яким "Ітера" викуповувала у Туркменістану газ, а навзаєм постачала продукти. В 1994 р. майже синхронно утворюється компанія «ITERA International Energy Corporation», і з нею тут-таки підписує контракт Туркменістан – на поставку в Україну 14 млрд. кубометрів газу [4]. Чому саме «Ітера»? А тому, що Ігор Макаров від самого початку мав приязні відносини як із самим Ніязовим (казали навіть, що вони далекі родичі), так і з міністром економіки та фінансів Туркменістану Валерієм Отчерцовим та тодішнім керівником "Газпрома" Ремом Вяхіревим. Отже:
– від 1994 року будь-хто, хто хотів заключити комерційний контракт на поставку туркменського газу в Україну, натикався на "Ітеру", й оминути відносин із цією фірмою не міг ніхто. В тому числі і керівник фірми «ЄЕСУ» Юлія Тимошенко.
Й ось коли ми починаємо простежувати туркменський слід компанії "Ітера", ми й виходимо на істинну причину появи компанії "Ітера" на українському ринку. Виявляється, влітку 1997 року Сапармурат Ніязов зненацька ліквідував фірму "Туркменросгаз" і припинив поставки газу в Україну. Формальною причиною була заборгованість Києва за поставлений газ. Невідомо, що саме відбувалось на тому сегменті ринку в той час, але уже в грудні 1998 р. почались нові перемовини між Україною та Туркменією про поставку 20 млрд. кубометрів газу. При цьому "Газпром" згоджувався транзитувати в Україну газ лише за умови, що оператором буде фірма "Ітера".
Контракт було укладено. Вів перемовини... особисто Президент України Леонід Кучма. А контракт укладали безпосередньо "Туркменнефтегаз" та "Нафтогаз України". Директором Нафтогазу тоді був Ігор Бакай [5].
Отже, виходить, що в Україну фірму "Ітера" завели фактично дві людини:
– Леонід Кучма;
– Ігор Бакай.
А є іще цікавіший факт. За деякими свідченнями, фірма "Інтерпайп", яка стала ядром концерну Віктора Пінчука... початково була афільованою структурою фірми "Ітера" [4] і тільки в 1997 р. перетворилась на потужний концерн "Інтерпайп Ґруп". Достеменно невідомо, чи це дійсно так, але цілком можливо, що "Інтерпайп" до своєї реорганізації дійсно був усього лише дилером "Ітери" в Україні [6]. Таким чином, до кола людей, які завели «Ітеру» на український ринок, додається Віктор Пінчук, а фактично – це той-таки Леонід Кучма.
Виходить, що справжнім лобістом інтересів компанії "Ітера" в Україні був саме він, другий президент України. Цілком імовірно, що саме з його легкої руки газ став президентським бізнесом.
Ось так остаточно розбивається міф про те, що Юлія Тимошенко була лобістом "Ітери".
А ось вам іще цікава послідовність подій [4]:
– 9–11 лютого 2001 р. Путін зустрічається із Леонідом Кучмою, і під час зустрічі ухвалюється рішення про об'єднання енергетичних систем двох країн;
– 13 лютого 2001 року Генеральна Прокуратура України заарештовує Юлію Тимошенко;
– 19 лютого 2001 року «Ітера» укладає контракт із Туркменістаном на нових умовах і стає першим монополістом із поставок газу в Україну.
З чого можна зробити тільки один логічний висновок:
– «ЄЕСУ» була знищена, а Юлія Тимошенко заарештована в 2001 р. тому, що заважали монополізації українського ринку газу.
«ЄЕСУ» становила економічну загрозу, адже була єдиною достатньо великою корпорацією, здатною опиратись монополізації (все-таки третина газового ринку і дуже розгалужена система контрактів).
Юлія Тимошенко становила загрозу політичну, адже вже тоді явно означила свій курс на демонополізацію української економіки і демонтаж системи Леоніда Кучми. Особисті мотиви президента, який хотів прибрати ключового політичного опонента, були лише приємним бонусом у значно глобальнішій грі.
Опосередкованим доказом цієї тези є маловідома постанова від 22 грудня 1995 року [7]. З легкої подачі Миколи Обихода вважається, що цю постанову організував Павло Лазаренко в інтересах саме "Ітери" і "ЄЕСУ". Реально ж постанова підписана Євгеном Марчуком, тодішнім прем'єр-міністром, а згадок пойменованих фірм у її тексті взагалі немає. Зате в додатку міститься дуже цікаві п. 2 і 3. Вони визначали, що постачанням газу суб'єктам господарської діяльності займаються оптові компанії за територіальним принципом. Ці дві норми провокували жорстоку війну за концесії на регіон (що, власне, потім і зробило таким всевладним Павла Лазаренка і створило систему відкатів за право постачання газу в той чи інший регіон). Однак ці норми водночас унеможливлювали монополізацію ринку, оскільки п. 3 явно забороняв поставки газу підприємствам поза межі "виділеного" оптовому постачальнику регіону.
Окремо зауважимо, що ця постанова – чи не єдина в історії України, яка регламентує дуже важливу річ (п. 2 постанови): комунальним господарствам постачається виключно український газ (через Держнафтогазпром), а комерційним споживачам – виключно імпортний.
Тільки таке розділення газопостачання унеможливлює заганяння України в газову кабалу.
Попутно зауважмо, що цей факт розбиває іще один популярний міф про Юлію Тимошенко. За постановою від 22 грудня 1995 року Юлія Тимошенко принципово не могла "пиляти" український бюджет – і ось чому:
а) очолювана нею «ЄЕСУ» була оптовим імпортером газу, а вони не мали права прямого постачання комунальним господарствам (а відтак і не могли отримувати державних грошей);
б) за п. 4 цієї постанови, газ для потреб населення постачали лише три фірми: "Укргазпром" (це не та фірма, що заснована в 2002 р., а тодішній видобувний монополіст – див. наприклад, ось тут [8]), "Укрнафта" та "Чорноморнафтогаз". Цікаво, що ці фірми не мали права закупівель у оптових імпортерів за тим же самим п. 4., а тільки забезпечували зберігання газу.
Це, звісно, не скасовує "сірих бартерних схем", але конкретно схема із розпилом державних коштів була для Юлії Тимошенко недоступна за будь-яких умов.
Повернімось до теми монополізації економіки. У світлі вищенаведених фактів виходить, що для взяття під контроль українську економіку необхідно було:
– знищити поділ у газопостачанні. Оптовий імпортер мусив би дістати змогу продавати газ і комерційним структурам, і комунальним господарствам, а в ідеалі й мати у власності газорозподільні мережі;
– знищити територіальний принцип газових поставок. Оптовий імпортер мусив би мати можливість постачати газ усій Україні, а в ідеалі – стати монополістом.
Тепер стає зрозумілим, чому контракт 2001 року містив норми, проти яких тоді так активно протестувала Юлія Тимошенко і про які я писав раніше. Все це було частиною єдиного плану економічного завоювання України.
Маленька пікантна деталь: джерело міфу про лобіювання Юлією Тимошенко компанії "Ітера" простежити надзвичайно складно. Однак активізація цього міфу припадає на два періоди: 2005 і 2008 роки. За дивним збігом, саме в цей час Тимошенко була прем'єр-міністром і відстоювала принцип прямого контракту про поставки газу між Україною та Росією, без посередників-монополістів. У 2005 році згаданий міф озвучувався здебільшого маловідомими політологами, а ось у 2008 році в його реанімації засвітився Костянтин Бородін [9]. За ще більш дивним збігом, цей політолог у 2007 році був радником Юрія Бойко, а в 2002–2004 р. – прес-секретарем "Нафтогазу", саме в той період, коли там керував все той же Юрій Бойко [10]. А Бойко, в свою чергу, замішаний в заснуванні... "Росукренерго". Якщо додати до формули те, що в 2005 році з подачі Єханурова та Івченка газовим монополістом стала саме ця фірма, а в 2008 році Юлія Тимошенко активно взялася прибирати "РУЕ" з українського ринку, висновок очевидний: за міфом про лобіювання Юлією Тимошенко "Ітери" стояла саме група "Росукренерго".
Що цікаво, про свою мету прибрати будь-яке посередництво в газових контрактах Юлія Тимошенко заявила ще в 2007 році [12]. Але широким загалом це не було помічено.
Не менш важливо зрозуміти, чому Юлія Тимошенко, будучи в 2002 році послідовним противником попереднього газового контракту, в 2005-му зненацька вирішила його захищати і в червні оголосила не просто про його збереження, а й про продовження. Відповідь, як завжди, лежить на поверхні. Ось кілька подій за 2005 р. [13]:
– у травні «Газпром» оголосив про підвищення тарифів на газ для Білорусі і початок приведення цін на ринку СНД до європейського рівня, а це тоді становило 120–125 дол. за тисячу кубометрів;
– у червні «Газпром» виставив Україні вимогу підвищити плату до 160 дол. (завважмо, що це ціна значно вища за середньоєвропейську);
- в липні «Газпром» оголосив про підвищення тарифів для балтійських держав;
- у вересні «Газпром» оголосив про підвищення тарифів для Грузії;
- в листопаді «Газпром» оголосив про підвищення тарифів для Вірменії та Молдови;
- у грудні Газпром оголосив про підвищення тарифів для Азербайджану.
Загалом уже з перших двох подій ясно, що будь-яка спроба розірвати договори від 2001 р. призведе до укладення контракту на значно гірших умовах і означатиме значне підвищення ціни на російський газ. Юлія Тимошенко це розуміла, саме тому і зробила простенький вибір: якомога довше тримати чинними контракти 2001 року і таким чином виграти час для диверсифікації газових поставок. І цим самим урятувати Україну від монополізації.
На жаль, ця відчайдушна спроба провалилась, і Україна увійшла в період тіньової економічної війни з боку Росії, єдиною видимою частиною якої були газові війни 2005–2009 рр.
(далі буде)
[1] http://www.segodnya.ua/ukraine/chalyj-objacnil-putinu-chto-ukraina-pereplachivala-roccii-za-haz.html
[2] http://www.eegas.com/ukrtran3-ru.htm
[3] http://www.compromat.ru/page_25297.htm
[4] http://www.compromat.ru/page_10627.htm
[5] http://gazeta.zn.ua/ECONOMICS/turkmenskiy_gaz_za_i_protiv.html
[6] http://file.liga.net/person/425-viktor-pinchyk.html
[7] http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1033-95-%D0%BF
[8] http://gazeta.zn.ua/ECONOMICS/neftegazovyy_peredel_gosneftegazprom_predlagaet_printsipialno_izmenit_strukturu_upravleniya_v_otrasl.html
[9] http://www.regnum.ru/news/951317.html
[10] http://file.liga.net/person/778-konstantin-borodin.html
[11] http://censor.net.ua/news/194141/boyiko_pomog_sozdat_neprozrachnogo_gazovogo_posrednika_rosukrenergo_posol_ssha
[12] http://obkom.net.ua/news/2007-02-16/0749.shtml
[13] http://goo.gl/TNYmqh
