Христова Церква та Державний Прапор
Субота, 30 серпня 2014, 20:48
Цього року ставлення до святкування Дня Незалежності в Харкові особливе. Це свято люди або як ніколи раніше стали цінувати (здається, досить велика частина), або натомість (значно менша, але агресивніша частина) утвердилися у своїй патологічній ненависті до всього українського.
Христова Церква та Державний Прапор

Особливим знаком, ставлення до якого нині найяскравіше поляризує людей, став наш синьо-жовтий Стяг. Уже з кінця минулого року українці й весь світ стали спостерігати регулярні знущання над прапором (часом на очах деяких «байдужих» «правоохоронців», часом  навіть за їхньої участі). Це показує ненависть багатьох людей не просто до Державного Прапора України, але й до народу України та кожного українця, який не зрікся Батьківщини, мови, культурної спадщини та моральних засад (які в Україні невіддільні від християнства). Така ненависть виявила себе спочатку в побиттях, потім у тортурах та вбивствах окремих патріотів, потім вона довела до заворушень із масовими жертвами - та згодом усе це перейшло в  повномасштабну війну на Сході країни. Тепер війна й ненависть – шокуючі реалії нашого життя. Але в першу чергу ненависть руйнує душі тих самих людей, які зневажають Богом дану землю та не бояться Господа. Адже Він за таку нерозкаяність, напевно, і душу, й тіло занапастить у геєнні огненній.

Найхарактернішим став приклад звірячого вбивства депутата Горлівської міської ради Володимира Рибака сепаратистами ще у квітні тільки через те, що він хотів підняти біля адміністративної будівлі свого міста Державний Прапор, який був перед тим знятий. Серед багатьох випадків демонстрації ненависті до Стягу цими днями бачимо й нові. Це знущання над українським прапором в окупованому Донецьку на День Незалежності та приниження там же наступного дня жінки-патріотки, обгорнутої в національний прапор. Терористи прив’язали її до ганебного стовпа та знущалися з неї фізично й морально. Щойно (на час, коли пишуться ці рядки) Україна дізналася, що патріотку звуть Ірина Довгань і що вона нарешті в безпеці.

Подібні вчинки людей, які підтримують сепаратизм та тероризм, показують не тільки те, що люди  пішли проти законів цивільних. Сепаратисти стали й порушниками Закону Божого, який наказує нам слухатися світських законів доти, доки вони не суперечать вимогам Біблії (Рим.13:1-4, Дії 5:29). Їхні вчинки показують особливе укорінення в гріху. Часом складається враження, що в цих людях образ Божий не просто глибоко затьмарений гріхом, але є остаточно стертим.

У відповідь на таку ірраціональну диявольську ненависть до державних символів навіть у доволі космополітичному Харкові багато мешканців міста стали намагатися більше говорити українською, зодягати на свято вишиванки, а в будень – синьо-жовтий одяг. А по всій країні паркани, стіни будинків, набережні, мости розмальовують синьою та жовтою фарбою, скрізь замайоріли українські прапори. Навіть у Москві кольори нашого Стяга  стали символом спротиву тоталітаризмові.

Божою волею цього року ми святкували День Незалежності в неділю. Природно і в проповіді присвятити трохи часу державному святу. Питання, «що саме» християнському пастирю проповідувати на День Незалежності України, має досить просту відповідь. І Україна як держава, і кожен окремий українець мають якомога більше бути незалежними від гріха і, звісно, якомога більш залежними від Бога. Старий Заповіт дає нам багато прикладів благословення Божого для вибраного народу в часи, коли він був вірним Господу. На жаль, Бог показує ще більше прикладів того, як Він карав стародавніх євреїв, насилаючи на них могутні армії язичників тоді, коли вони відходили від Нього. Так Бог показує, що Він є Господом і тих народів, які Його навіть не визнають, але для настанови Своїх людей на істинний шлях Він використовує потужні імперії, які не можуть ані повстати, ані загинути без Його волі. Слово Боже говорить і про те, що саме Бог дав кордони народам, що Він посилає й сонячне проміння, і дощ - як віруючим, так і невіруючим. Але головна мета Бога – щоб люди не загинули без Нього у вічності: «І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони…» (Дії 17:26-27а). Отже, наші кордони – дар Божий. Але від нас самих залежить, чи не втратимо ми цей дар через нашу байдужість до України та до Бога, через нашу зраду Батьківщини чи нашу зраду завжди вірного нам Господа.

З проповідуванням на День Незалежності наче все зрозуміло. Але як нам ставитися до Державного Прапора? Тут погляди Божих людей часом поділяються. Хтось заперечує можливість мати державний прапор у Церкві, вважаючи, що така практика не узгоджується зі словами Ісуса: «Віддайте кесареве – кесарю, а Богові – Боже» (Мт.22:21б). Інші не бачать нічого поганого в тому, щоб мати в Церкві державний прапор, але одностайні в тому, що він повинен займати значно скромніше місце, ніж Вівтар та Розп'яття. Певно, питання «чи тримати державний прапор у Церкві» має вирішувати місцева громада, «пильнуючи про мир та про те, що на збудування один одного» (Рим.14:19). Бо ця річ не є ані заборонена, ані наказана в Слові, принаймні в Новому Заповіті.

Усе ж цікаво, що в Старому Заповіті прапори згадуються неодноразово. Приміром, чотири із дванадцяти колін Ізраїлю мали власні прапори, біля кожного з яких отаборювались ще по два коліна (Чис.2:1-25). «Отаборяться Ізраїлеві сини кожен при прапорі своїм за ознаками домів своїх батьків, навпроти скинії заповіту навколо отаборяться» (Чис.2:1-2). Важливі зауваження: по-перше, прапори колінам Ізраїлю дозволені Самим Богом, по-друге, центром є не прапор народу, не національна чи родова приналежність, але центром для віруючого є Святе місце Божої присутності, у даному випадку – Скинія. Також цікаво, що левити взагалі не мали свій прапор, але мали набагато цінніше – вони збиралися при Скинії свідоцтва (Чис.1:52-53).

У іншому місці Закону сказано, що після однієї з військових перемог Бог Сам названий Прапором усього народу (Єгова-Ніссі, тобто Єгова-Прапор): «І збудував Мойсей жертівника, і назвав ім'я йому: Єгова-Ніссі. І проказав він: Бо рука на Господньому прапорі» (Вихід 17:15-16а).

З усіх Богонатхнених авторів Писання образ Прапора або Стяга найчастіше використовує Ісая. Таким чином він пророкує і про прихід Ісуса, Який спасе вірний залишок Ізраїлю та наверне язичників: «І станеться в день той: до Кореня Єссеєвого, що стане прапором народам, погани звертатися будуть до Нього. … І поганам підійме Він прапора, і згромадить вигнанців Ізраїля, і розпорошення Юди збере з чотирьох країв світу!» (Іс.11:10,12).

І знову, Цей же Господь, Який є нашим Стягом, говорить у Слові, що Він благословить народ підняти свій прапор в Ім'я Його: «Ми будем радіти спасінням Твоїм, і підіймемо прапор в ім'я Бога нашого» (Пс.19(20):5).

Ми не знаємо, які прапори були в євреїв під час Виходу з Єгипту. Можемо тільки уявити собі, що вони за своїм призначенням та задумом відповідали військовим християнським хоругвам чи лабаруму (військовому штандарту) Костянтина Великого після його навернення на християнство. І нам нічого прямо не сказано в Новому Заповіті про наші прапори. Хоча Новий Заповіт розкриває, що наш Господь, Який є Стягом Старого Заповіту, явив Свою найбільшу славу на Голгофському Хресті. І саме на Ньому мають бути наші очі. Цікаво, що деякі перекладачі подають образ Мідяного Змія також як «прапор» (Чис.21:5-9). В оригіналі це слово насправді має кілька значень: «знамено», «ознака», «прапор» (хоча І.Огієнко не використав тут значення «прапор»). У такому разі це дає нам ключ для розуміння Розп’ятого Ісуса як нашого Прапора, бо Сам Ісус говорить: «І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен віруючий в Нього мав вічне життя» (Ів.3:14-15).

Що ж мене особисто завжди спокушало в нашому гармонійному прапорі чудових сонячно-небесних барв, так це те, що, на відміну від прапорів Скандинавських країн чи частин Королівства Великої Британії, ми на нашому Стягові не маємо головного символу християнства – Хреста. Очевидно, це якимось чином укорінено в історії Реформації , бо Хрест на державних прапорах мають народи, які традиційно сповідували Лютеранство чи похідні від нього віросповідання.  До речі, часом і художники часів Реформації малювали Господа, Який воскрес із прапором із зображенням Хреста. Одним із таких прикладів є полотно Ганса Гольбейна Молодшого «Алегорія Старого і Нового Заповітів».

Але нещодавно я почув іншу прекрасну алегорію, в якій застосовані слова Ісуса із Нового Заповіту до нашого Державного Прапора. Мені розповіли, що ця алегорія прозвучала під час проведення в Києві однієї з міжнародних конференції з євангелізації. Гаслом зустрічі були слова Ісуса: «Підніміть свої очі та погляньте на ниви – як для жнив пополовіли вони» (Ів.4:35б). Під нивами Господь тут має на увазі людей, яких Він хоче забрати в Царство Небесне. Саме для цього Він посилає у світ учнів, які мають «зібрати врожай», щоб жодне зерно не було втрачене, щоб жодне зерно не загинуло. Усім запам'ятався виступ одного пастора (здається, саме із Росії), який сказав: «Подивіться на свій чудовий прапор – наскільки його кольори відповідають темі конференції: ПОЛЯ ГОТОВІ ДЛЯ ЖНИВ – І ПРОСЯТЬСЯ В НЕБО!»

Дорогі брати і сестри! Ниви визрівають зазвичай у прогнозований час. Тоді й збирають урожай. Ми ж зазвичай не знаємо того дня, коли нас покличе Господь до Себе на суд. Думається, що це буде колись пізніше, «в літах». Але нині в Україні тяжка година, коли на неоголошеній війни гинуть і воїни, і мирні жителі; і молоді, і старі, і діти. Гинуть громадяни України й Російської Федерації, загинуло майже 300 іноземців, які летіли за маршрутом Амстердам – Куала-Лампур. Це жахливо. Неприродно спостерігати на відео неприбрані донецькі та луганські ниви, серед яких працює артилерія, не тільки не даючи зібрати врожай хліба, але й несучи інші жнива – жнива скорботи, жнива смерті. Моторошно дивитися на розкидані серед нив частини тіл пасажирів цивільного літака; серед них – багато тіл жінок та дітей. Моторошно бачити, як ці понівечені тіла розкладаються під пекучим степовим сонцем. Але найбільшою трагедією для Бога є не фізична смерть молодої людини чи дитини від кулі чи вибуху снаряда. Найбільшою трагедією є фізична смерть без віри в Спасителя, яка несе вічне прокляття та вічні страждання.

Може, Бог дав нам війну для того, щоб ми схаменулися? Нині внаслідок бойових дій в Україні щодня стаються сотні трагедій: жінки вдовіють, діти залишаються сиротами, матері ховають своїх синів-леґенів, багато хто стає інвалідом, багато хто – втрачає житло чи бізнес. Але хіба до війни не втрачали матері своїх синів від наркотиків чи алкоголю? Хіба не була катастрофічною статистика розлучень? Хіба не залишалися діти соціальними сиротами при живих батьках? Хіба не пропивалося житло, не «віджимався» бізнес або те ж саме житло безсоромними чиновниками?

Хіба не були байдужими багато українців і до держави, і до її символів, і, найголовніше, до Самого Господа Бога? Бог же у Христі зробив для нашого спасіння все. Ісус порівнює Свій народ із полем, яке було засіяне Його робітниками та має бути прибране іншими Його робітниками (Ів.4:35-38). І якщо кожен із нас може себе уявити зернятком у цьому неозорому полі, то і Сам Господь Бог, ставши в Ісусі одним із нас, – став таким же зернятком. Перед Своїми Страстями Христос каже про Свою смерть і про те, що вона несе людям: «Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь. Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе. Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя» (Ів.12:23б-25).

Тут Ісус говорить про Свою жертву, якою заплатив за гріх усього світу. Ніхто з нас не зміг би зробити цього. Але остання фраза пригадує нам й інші слова Ісуса: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх. Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую» (Ів.15:13-14).

Сьогодні багато українців задають собі питання: «Чи я здатний померти за Україну? Чи я здатний покласти життя за своїх товаришів?» На жаль, гасло, що так гармоніює із кольорами нашого національного прапора, сьогодні, коли багато українців гинуть, можна сприймати буквально: «ПОЛЯ ГОТОВІ ДЛЯ ЖНИВ – І ПРОСЯТЬСЯ В НЕБО!» Але на Небо людина потрапляє не через те, що поклала життя за інших, навіть якщо вона це зробила найбільш героїчним чином. На Небеса потрапляють через віру в Спасителя – Сина Божого і Сина Марії – через Ісуса Христа.

Тому кожному із нас у ці дні треба задавати собі ще й інше питання – те питання, яке ми маємо ставити собі щодня: і під час війни, і під час миру, –  «ЧИ ГОТОВИЙ Я СЬОГОДНІ СТАТИ НА СУД ПЕРЕД БОГОМ?» Тобто слід розставити пріоритети: в тому, що я роблю, я вважаю джерелом усього доброго Бога, чи свою плоть (яка особливим чином полюбляє грати на наших національних почуттях). Чи я не сподіваюсь часом потрапити на Небо, покладаючись на свої справи чи свій героїзм? Чи я знаходжу всю «силу на спасіння» тільки в Ісусі, в Його Євангелії (Рим.1:16)?

І будьмо певні, що тоді, коли ми кличемо Ісусове Ім’я в день недолі чи в день радості, чи в нашу смертну хвилину – Він нас приймає. «Бо кожен, хто покличе Господнє Ім’я, буде спасенний» (Рим.10:13). Бо Ісус говорить: «Того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть» (Ів.6:37б).

 

 Пастир Віктор Хаустов, Харків,

Громада Всіх Святих,

Українська Лютеранська Церква

23 серпня (День Державного Прапора) –

28 серпня (День Діви Марії, Богородиці)

2 Пас

comments powered by HyperComments