Джинса — лакмус журналістики

Про зло джинси

Про “джинсу” і досі сперечаються журналісти: чи це етично, чи ні; чи злочин це; чи впливає маркування на сприйняття аудиторією матеріалу. І таких питань багато, і вони зазвичай відкриті для кожного окремого журналіста, частіше редактора. Оскільки саме за ним останнє слово. Професійної солідарності у цьому питанні немає. І не важлива географія. Минулого місяця до Харкова приїжджали обмінятися  досвідом журналісти з Західної України. Були подивовані патріотичним духом харківців, відсутністю сепаратистів на вулицях міста. Відзначали відмінності місцевого укладу. Під час круглого столу спільного між колегами виявилося чимало.

В принципі заплановано було поговорити про відмінності медіаконтенту з двох берегів Дніпра. Але зазделегідь поширена брошура про журналістську діяльність під час виборів зробила свою справу. Говорили про актуальне — політичну рекламу та її маркування. Більшість виступаючих журналістів та редакторів погодилася, що і  позначки у вигляді “зірочки” достатньо для того, аби маркувати матеріал як політичну рекламу. Але чомусь-то за приховану рекламу замовник сплачує як правило більше! ЗМІ не тільки інформує, а також формує суспільну думку. І це замовники “джинси” прекрасно знають.

“Зірочка” замість узгодженого законодавством маркування “Політична реклама” або “Передвиборча агітація” (Закон України “Про рекламу”). Чи дійсно редактори вірять у те, що немає значення, яке маркування. Чи все ж від лукавого такі пояснення? Схиляюся до останнього, особливо після відвертого зізнання головного редактора одного з провідних видань Харківщини: “Якщо не будемо “джинсувати”, ми не вижимемо!”.

Методи боротьби: джинса=корупція

Прирівняти “джинсу” до корупції пропонують деякі медіаексперти. Таким чином, мовляв, відповідальність більша.  А у корупції, як правило, участь беруть дві сторони. Відповідно, на двох - не тільки на ЗМІ — і наслідки правопорушення. На сьогодні за прихований замовний матеріал санкції не передбачені законом. Хіба що принципові та більш чесні колеги не подадуть руки. За джинсу? — сумніваюся!

Джинсування не можна зламати законодавчими покараннями, сказав досвідчений експерт з моніторингу Олександр Чекмишев. На кожне правило є чи буде своє анти. Як боротися проти  “джинси”? Поговорили з колегами і прийшли до наступних висновків: можна починати з університету та прищеплювати майбутнім журналістам етичні правила на рівні принципів. Одночасно організовувати просвітницькі кампанії на шталт “Медіаграмотність у люди”.  Таким чином сформувати критичне мислення аудиторії та медіасмак на інформацію.

Як показує моніторинг, і за нової політичної і ідейної атмосфери у країні, джинса нікуди не поділася.  Майже в усіх виданнях вона є. У когось під рубрикою “Безпека” кандидат опікується станом оборони на кордоні, в іншому у рубриці “Суспільство” він же дбає про багатодітні сім'ї, а на сусідній сторінці вже у рубриці “Місто” той самий кандидат саджає дерева та асфальтує дорогу. Все це добре і потрібне, тільки значущість яка для суспільства, аби цьому присвячувати повноцінний матеріал. А ось і дані першого етапу від 01.10. до 10.10.2014 передвиборчого моніторингу  медіаконтенту Харкова (2 інтернет-видань та 2 друкованих видань): 

Володмир Скоробагач — займає №1 у рейтингу “джинсових” політиків місцевих іінтернет- видань.

Сергій Тігіпко — поступається першому, але доволі часто зявляється на харківських сайтах.

Періодично вступають до кагорти “джинсових” кандидатів Олег Тягнибок та Олег Ляшко.

Революція гідності минула, проте за кількістю публікацій можна сказати, що вона пройшла повз медіа та політичний сектор. Або джинса не повязана зі справою честі та відповідальністі у професії?!

Ганна Прокаєва, регіональний представник Інституту масової інформації.