Дещо про економіку: розвінчання міфів (продовження). Реформи

Вячеслав Ільченко  |  Понеділок, 16 березня 2015, 17:50
Продовжуємо розбирати суспільні стереотипи та "стандартну аргументацію". На цей раз замахнімось на Вільяма нашого Шекспіра... тобто на питання реформ.
Дещо про економіку: розвінчання міфів (продовження). Реформи

1. Реформи вимагають великого часу, а тому не слід чекати результатів у перший рік, а треба почекати 5-10 років.

Спочатку ознайоммось із реальними прикладами.

Післявоєнні реформи Людвіґа Ергарда тривали сім років, це правда. Однак найважливіша частина їх була здійснена протягом 1948-1949 рр. Це (увага!) грошова і цінова реформи, а також підвищення ставок реальної заробітної плати залежно від ефективності виробництва. Це уже в 1950 р. викликало карколомний злет економіки за рахунок появи багатьох дрібних бізнесів, що потягло за собою різке зниження безробіття і появу великого внутрішнього ринку. Завдяки цьому вже у 1952 р. інфляція в Німеччині була нульова, а в 1954 р. Німеччина вийшла на довоєнний рівень.

Це, на секундочку, переможена країна, спалена дощенту, розділена між двома окупаційними зонами і обкладена репараціями за Голокост.

Переберімось на інший бік Землі, в післявоєнну ж Японію. Вважається, що економічне чудо Японії припадає на 1955-1961 рр. Шість років різкого економічного злету та індустріалізації, які різко вивели Японію в світові лідери. Справжні ж реформи японці провели значно раніше, з 1949 по 1953 рр. Я уже якось про них писав. Вони розігнали інфляцію до теоретично можливого рівня, при цьому змушуючи підприємства індексувати та виплачувати зарплату щодня, а людей витрачати її якомога швидше. Завдяки цьому в перший же рік стались дві важливі речі: а) великі корпорації були змушені брати у борг величезні кошти лише задля виплати зарплат, а щоб віддати борги - брати ще більші кредити (а фактично єдиним кредитором був Банк Японії, який мав доступ до закордонного кредитування), і зрештою потрапили у цілковиту залежність від японського уряду; так було покладено край сваволі великих монополій; б) виник велетенський внутрішній ринок дрібних товарів, що їх люди купляли просто для того, щоб витратити гроші. Завдяки цьому економіка різко рвонула вгору, адже "базарний" малий бізнес тут же розпочав освоювати ніші, з яких силоміць вибили монополістичний капітал.

І при цьому Японія була воюючою країною. З 1950 р. вона брала активну участь у Корейській війні. Це, як не дивно, стало додатковим фактором успіху її економіки, адже забезпечення війська є дуже прибутковим бізнесом.

Достатньо? Можна також згадати улюблені багатьма реформи Лі Кван Ю, "диво на річці Ганґан", численних “азійських тигрів”... Усі ці реформи починалися з чогось дуже простого, що відбувалось порівняно швидко і спричиняло лавиноподібний ефект. А повільними, обережними, "как-би-чєво-нє-вишло"-кроками жодних економічних чудес досягти неможливо, хіба що розвести болото.

2. Реформи в нас не підуть, бо все населення замазане в корупції. От коли люди перестануть давати хабарі, тоді ми й почнемо реформувати економіку.

Правильне питання в цій проблемі - не те, як люди дають хабарі і як їх хапати за руки-ноги, а - чому вони дають хабарі. А причина надзвичайно проста.

Громадянин в Україні загнаний в такі рамки, що практично всяка діяльність вимагає купи дозволів, ліцензій, підписів, а під час роботи - перевірок і аудитів, причому підприємець повинен довести, що він не верблюд і в нього все за законом.

Кількість же законів та підзаконних актів, які визначають і регламентують усі ці численні “рогатки”, не піддається навіть приблизній оцінці. Їх так багато, що хоч ти склади всі папери правильно - все одно знайдуть, за що тебе оштрафувати та засудити. А ще ті всі папери спричиняють захмарну тяганину. Щоб спростити собі життя, люди й дають хабарі. А ви серйозно думали, що вони їх дають через свою "корупційну свідомість"? Облиште, в них нема стільки зайвих грошей. Дають від безвиході. І даватимуть, бо скільки гайки не закручуй, дозвільна система залишиться на місці, а прайс на "прискорення і полегшення" просто виросте на відповідну суму "за ризик".

І ось тут проглядається одна з найперших можливих реформ, яку можна провести менше ніж за рік і яка тут же дасть величезний позитивний ефект.

Ага, саме так - скасування дозвільної системи. Зробіть законну роботу та звітність для громадянина простішою і швидшою, ніж корупційні схеми, - і ви побачите, з яким полегшенням люди перестануть давати хабарі. А це знищить величезний шмат тіньового ринку, де обертаються оті самі "позабанківські валютні потоки", а отже - завдасть нищівного удару по валютним спекуляціям.

І, що цікаво, одного разу в Україні це вже було зроблено. Мало кому відомо, але першу свою каденцію Юлія Тимошенко тільки цим і займалася - шерстила закони на предмет зайвих дозвільних та регламентувальних норм. На вересень 2005 року було скасовано 119 "регуляторних" постанов Кабміну, а взагалі під ніж пішло близько 3000 нормативних документів різних міністерств, які заважали веденню бізнесу. Ось звідки взялось "процвітання" часів Єханурова, який просто пожав плоди титанічної роботи Тимошенко.

На це Юлія Тимошенко витратила аж цілих 7 місяців.

Неможливо, кажете? Не буває швидких реформ, кажете?

Постскриптум для самостійної роботи:
http://www.pravda.com.ua/articles/2005/09/9/3013223/

 

comments powered by HyperComments