Розвінчання міфів (продовження). Ціни на газ

Вячеслав Ільченко  |  Вівторок, 24 березня 2015, 19:15
Сьогодні говоримо про дві чергові нехитрі тези вітчизняних «аналітиків». Одна з них зветься "товар має коштувати стільки, скільки він коштує", друга - "населення повинно платити ринково обґрунтовану ціну на всі комунальні послуги".
Розвінчання міфів (продовження). Ціни на газ

При цьому хоч одного аналітика схопи за хвіст і спитай, скільки ж насправді коштує товар і як визначається ринково обгрунтована ціна, - жоден не відповість, буде до останнього запиратись, як партизан.

Бо відповіді на ці питання для них, а заодно і для тих, хто прямо-таки стрибає від радості, бо нарешті можна провести "непопулярні реформи", - смерті подібні.

Жаль тільки, що відповіді задовгі, і не тому, що питання складні, а просто тому, що широкому загалу ця сфера відома хіба що за комп'ютерними іграми а-ля "Ферма" чи "Поселенці".

Почнімо з того, що таке ціна. Адже "товар має коштувати стільки, скільки він коштує".

Якщо в двох словах, то ціна - це та сума грошей, на яку продавець МОЖЕ обміняти свій товар. Зверніть увагу, у Вікіпедії написано "продавець готовий", а фактично це не так. Пам'ятаєте казочку про Петра, який був готовий обміняти свою лопату на мільйон доларів, і що з того вийшло? Тому виходить, що ціна - це та сума, яку продавець де-факто може отримати від покупця, а не те, що він собі там захотів.

І тут починається розгардіяш. Кожен покупець має своє власне уявлення про цінність товару та її грошовий еквівалент, і це уявлення, як правило, нижче від уявлення продавця. Адже продавець зацікавлений отримати максимум прибутку від продажу, а покупець - зазнати мінімум втрат від купівлі. Так виникає перший вид ціни - продажна ціна.

Найпростіший спосіб її визначити - торгуватись. Ага, правильно: коли ви торгуєте курочку на базарі, ви займаєтесь визначенням реальної продажної ціни. Потім продавець прийде додому, виведе середньозважену ціну з тих, за які він продав курей, і наступного дня вивісить новий цінник. Це якщо він хороший продавець, інакше буде знову гавкатись цілий день із покупцями, а то й зовсім лишиться із носом.

Але де пролягає межа того, за скільки продавець готовий продати, а покупець – купити? Пролягає вона на лінії ще одного виду ціни - собівартості. Отієї самої, згадка про яку викликає судомні дрижаки у наших "великих економістів" і змушує їх зриватись на крики про "шарикових" та "совків дрімучих".

Собівартість - це сума, яку витрачає виробник на створення 1 одиниці товару.

Собівартостей насправді є дві: а) виробнича; б) повна.

Виробнича - це сума всіх витрат на виробництво, куди входять: а) матеріали; б) паливно-енергетичні ресурси, затрачені на виробництво; в) амортизація та модернізація обладнання, на якому виробляють продукт; г) заробітна плата працівників; ґ) податкові збори і відрахування; д) загальновиробничі витрати; е) накладні витрати (всякі там командировки, інспекції та ін.); ж) вартість сторонніх послуг (наприклад, доставки до кінцевого споживача); з) витрати на утримання адміністративного персоналу.

Нижче від цієї собівартості продавець не може опустити ціну, інакше він зазнає збитків.

Повна собівартість включає в себе, додатково до виробничої собівартості, також заплановані підприємством майбутні витрати - тобто, наприклад, закупівлю обладнання, що планується наступного місяця, або відкриття нових магазинів.

Так от, коли вам кажуть, що "ця конкретна ціна повністю покриває витрати на видобуток газу", а при цьому плачуться, що їм не вистачає грошей на розширення виробництва чи модернізацію, - вам брешуть у живі очі. Все це уже включене у повну собівартість.

Крім собівартості, в ціну також входить націнка, куди, як правило, включається: а) сплата підприємством податку на прибуток; б) прогресивні податки, типу ПДВ; в) реклама, націнка за розкіш, ексклюзив, і т. д.

Чистий прибуток, таким чином, є різниця між продажною ціною та сумою собівартості та націнки.

Тобто ніякої суперсекретної магії тут нема. Собівартість, ціна, націнка - все це цілком можна скласти в табличку і вивести формулу.

А тепер поставте собі просте питання: чому за всі 23 роки існування України ніхто такої таблички не склав для газової галузі?

Я серйозно. Єдиний в історії документ, де зафіксоване таблично-формульне формування продажної ціни, - це "кабальні контракти" Юлії Тимошенко. Там можна підставити в формулу параметри і самостійно порахувати на калькуляторі, скільки буде коштувати газ в той чи інший момент часу.

Все. У всіх інших документах значиться просто цифра, про яку домовились тет-а-тет два президенти або поставила в своєму черговому відбарабанному звіті НКРЕКУ. Що це за цифра і з чого вона складається - є таємниця велика.

Ну, хай ще імпорт - там усе-таки є комерційна таємниця. Але згідно з Конституцією України надра та природні ресурси не тільки є власністю народу України, а, згідно з п. 3. ст. 13, ця власність накладає обов'язок не завдавати шкоди людині та суспільству в цілому.

А карколомне підвищення цін на природні ресурси, які виробляються в Україні, такої шкоди завдають, бо не тільки вганяють громадян країни в катастрофічну бідність, а ще й вішають працюючих людей, які мали б себе забезпечувати самі, на шию державі.

І слово "обґрунтоване" не повинно нас вводити в оману, бо обґрунтування якраз і нема, а є відбарабанна цифра, переписана з вартості імпорту, на яку почепили слово "обґрунтована". Це як Петро прийшов на ринок із лопатою і цінник присобачив - "мільйон".

Тож витягаймо ці грибочки із кошика і вручаймо назад казкарю - їж сам свої мухомори, шановний.

comments powered by HyperComments