Олег Яцина: «Під час війни мистецтво повинне робити свій вклад задля того, щоб відстояти цілісність та незалежність держави»
Нещодавно площа Руднєва була символічно перейменована на майдан Небесної Сотні. Пане Олеже, як ви думаєте, чи є можливість її перейменувати вже офіційно?
Наш Департамент розглянув і висунув пропозицію звести пам’ятники героям Небесної Сотні в кількох місцях. Одна пропозиція полягала в тому, щоб встановити один біля Держпрому. Прямо за тим місцем, де колись колись стояв пам’ятник Леніну. Інша пропозиція також доволі непогана: в районі проспекту Тракторобудівників зробити цілу алею. Мені, наприклад, другий варіант здається кращим. Чому? Тому, що ця алея могла бути ближчою до людей, ближчою до житлового масиву. Бо це місце, де безпосередньо люди відпочивають, де вони ходять на культурні заходи. Це було б для них нагадуванням про тих героїв, які поклали своє життя заради нашого майбутнього, цивілізованого, європейського. До речі, я можу сказати, що розглядається варіант поставити пам’ятник чи пам’ятний комплекс замість того постаменту, де колись стояв Ленін. Звичайно, ми ставимося до цього абсолютно позитивно і розуміємо важливість цих заходів.
Ваше ставлення до творчих спілок: Спілки художників, композиторів, письменників тощо. Як Ви бачите їхнє майбутнє? Яким чином влада могла б співпрацювати з ними?
Всі ми пам’ятаємо з історії культури що потужні творчі спілки створювалися в епоху сталінізму з метою встановлення контролю над творчою інтелігенцією. Сьогодні вони, як ви знаєте, у нас залишилися: Союз письменників, Союз архітекторів тощо. Я вважаю, що якщо вони залишилися, то нехай далі й будуть. Але з іншого боку, ніхто не повинен забороняти чи створювати якійсь перешкоди для того, щоб створювалися інші творчі спілки. В цьому сенсі у нас не повинно бути монополій. Повинно бути багато різних творчих спілок. Тому, що там де монополія, там буде загнивання. Особливо в мистецтві. Повинна бути конкуренція як між окремими діячами мистецтва, так і між різного роду творчими спілками. Тому моя позиція така.
Як ви думаєте, що може бути зведене замість того постаменту, де колись стояв пам’ятник Леніну?
На площі Свободи можуть бути зведені різні пам’ятники. Ну наприклад, я наведу декілька варіантів. Не погано було б, як на мою чисто суб’єктивну точку зору, щоб на цьому місці був встановлений такий великий красивий фонтан. У нас влітку дуже спекотно. І біля фонтану можна зробити щось на зразок алеї, присвяченої, припустимо, ста найвідомішим харків’янам. Щоб там були зазначені не тільки їх прізвища, а й коротко описані біографії. А до цього варто провести громадські обговорення та вибрати сто прізвищ. Щоб в результаті можна було в спекотну погоду посидіти біля фонтану, пройтися і прочитати, хто у нас є визначними харків’янами. Щоб мешканці міста краще пізнати свою історію.
І іще один варіант – пам’ятник єдності українців. Де можуть бути встановлені такі пілястри, які символізують єдність всіх етнографічних районів України. Є що один варіант – зробити пам’ятник всім тим, хто заселяв та освоював Слобожанщину і розвивав цей край. Допустимо, епоху Київської Русі міг би уособлювати воїн. Я нагадаю, що останні археологічні дослідження довели, що тоді на місці Харкова було градище (не плутати з городищем, яке було на південь за Харковом). Тут було місто з фортецею. Далі повинне бути продовження традиції – це постать козака, який захищав цей край і який знову відродив його. А від сучасності також потрібно взяти кілька постатей. Припустимо, це може бути науковець та студент чи студентка, які також зіграли величезну роль у цьому плані.
Тобто, це такий символ тяглості і розвитку у вигляді постатей, які робили свій вклад починаючи від Київської Русі і закінчуючи сучасністю. Це кілька символічних постатей. Вони можуть бути розташовані в будь-якому порядку. Чудово було б, якщо з цього приводу висловилася громадськість. Щоб ми, мешканці Харкова, виголошували свої пропозиції, висловлювали ідеї, щоб ми могли виробити якусь пропозицію, яка б задовольняла більшість. Я розумію, що всіх ніколи не задовольниш. Але нам не хотілося б зводити все це до якихось окремих постатей. Щоб тут не була постать, яка роз’єднує. Навпаки, щоб тут була втілена ідея, яка нас об’єднує. Саме це нам би хотілося зробити.
Розкажіть, будь ласка, яким на вашу думку має бути мистецтво під час війни? І яких етичних критеріїв мають дотримуватися діячі мистецтва?
В цей складний час мистецтво повинно, безперечно, допомагати і вирішувати ті найбільш кричущі, ті найбільш актуальні завдання, які стоять перед нашим народом. Хоча, звичайно, з іншого боку я розумію, що тут не повинно бути якогось тоталізму. Бо мистецтво таки є мистецтвом. Є якійсь індивідуальні абстрактні речі. Не хотілося щоб це все зводилося до тієї системи, яка була при Сталіні, коли мистецтво працювало на тоталітарну ідеологію. Ми не повинні, звичайно, батогами заганяти митців і ставити перед ними якійсь такі убогі, примітивні завдання. Не повинно бути таких крайнощів.
Під час війни мистецтво повинне, звичайно, робити свій вклад за для того, щоб відстояти цілісність та незалежність держави. Адже сьогодні ситуація, як ви самі бачите, надзвичайно складна. Тому наші театри і наші творчі колективи виїздять на прифронтові території, починаючи від нашого харківського шпиталю. Допомагають вони і фінансово, наприклад, даючи кошти від проведення аукціонів або продажу картин. У нас є кому допомагати.
