Протест по-харківськи

…Три. Два. Один…Постріл! Але не прямо в серце. Ні, це було б занадто просто. Шкіру проб’є гарячий метал і в’їсться в м’язи. Бризне кров і обличчя демократії скривиться від пронизливого болю. А то і в ногу потрапить пару свинцевих куль, кістку зачепить. І вже вона стоїть на колінах. Наша демократія. Перед ким? Перед боягузом, який зрадливо стріляє, коли тільки повернешся до нього спиною…

Таке коїться по всій країні. Звичайно, українцям подібний порядок речей не до смаку. І кожен регіон, місто, домівка «готує» свою «страву» - свій вихід з ситуації, свій протест.

26 червня 2011 року. Львів. День пам’яті жертв комуністичних репресій. Мітинг біля пам’ятника жертвам комуністичних злочинів. Площа Шашкевича. Близько 200 людей. Недалеко від групи учасників події два міліціонера. Вони тут для охорони порядку.

28 червня. Вищезгаданий Львів. День Конституції. Понад 100 мітингувальників біля пам’ятника Шекченку. Яскравіють гасла «В своїй хаті – своя правда!», «Любіть Україну або забирайтеся геть»… Помітила двох міліціонерів. Охороняють порядок.

6 липня того ж року. Харків. Площа Свободи. Акції протесту місцевих громадських організацій. «Зелений фронт» вийшов висловити свій протест проти виділення землі Лісопарку своєму двійнику. «Прорвемся» збирались провести акцію на підтримку Юлії Тимошенко.

Але сталося не так, як гадалося. Міліція одразу ж заявила представникам «Зеленого фронту», що рішенням суду було заборонено проведення акції. Та учасники мітингу не поспішали розходитись по домівках. Вони залишились  як окремі громадян, які висловлюють своє власне незадоволення.

Для ініціативно-правозахисної групи «Прорвемся», акція протесту якої була дозволена, також було підготовлено кілька «подарунків-сюрпризів». Чи не найобговорюванішим з таких несподіванок виявився напад на активістів на вул. Мироносицькій. Тепер відео цього випадку несеться хвилями Інтернету з надзвичайною швидкістю до нових і нових глядачів. На записі з камери спостереження добре видно, як двоє людей виносять з будівлі блакитну труну, що мала служити під час акції «місцем поховання» солодких обіцянок влади. Вони переступають поріг. Несподівано до них підбігають два молодики і починають бити активістів і трощити труну. Відео було показано по харківському телебаченню. Один з постраждалих, Сергій Четверіков навіть дав невеликий коментар, оскільки йому пощастило відбутись лише зламаним пальцем.

Події на площі Свободи розпочались ще о 9.30, коли вже стояла довгенька шеренга міліціонерів. Близько 11-ї здалеку можна було побачити тільки блакитну стрічку – міліцейська форма явно переважала над звичайним одягом мітингувальників. А лише кілька хвилин тому тут відбулася неочікувана сутичка між міліцією і учасниками протесту. Так «охороняють порядок» у Харкові.

Двоє міліціонерів на 100-200 чоловік у Львові. Десятки – у Харкові. Звісно, Харків – не Львів. У нас не Коновалець на біг-бордах і  на центральних вулицях немає плакатів, що розповідають про репресії….Харків – не Київ. У нас не майорить прапор України практично на кожній вулиці, не так часто чути українську мову… Але ж і на Заході, і на Сході, і в Центральній частині – усюди живуть люди, яким Конституція України забезпечує право на мирні зібрання та висловлення власної думки, про здоров’я та життя яких держава зобов’язана турбуватись.

Влада, за Конституцією, належить народу, а не навпаки… Харків’яни  як частина цього народу прагнуть відстоювати свою думку, мати владу творити щасливе майбутнє для себе і своїх дітей. Чому ж нас «годують» тільки протестом «по-харківськи», з купою міліції та відсутністю порядку?

Повернутися в розділ