Шкільний булінг: чому він виникає і що потрібно робити, щоб його уникнути
Що означає ненасильницька комунікація для школи? Наскільки вона важлива в житті як школярів, так і педагогів?
Таке поняття, як ненасильницька комунікація – воно дуже широке. І важливе не тільки для школи, а й взагалі, в спілкуванні людей між собою задля їх взаєморозуміння. Адже комунікація впливає на те, як людина бачить світ, відображає його. І, навпаки, як бачать саму людину. І в процесі комунікації дуже часто з’являються певні труднощі через те, що люди не розуміють один одного. Люди перестають співпереживати і розуміти один одного, відчувати почуття іншої людини коли вони намагаються вирішити якісь власні питання. І ненасильницька комунікація якраз побудована на тому, щоб налагодити цей процес відчуття, співпереживання та розуміння позиції іншої людини. Тобто, спілкування з позиції того, щоб інша сторона не була дискримінована за жодними своїми ознаками.
Якщо це стосується школи: діти, як ми знаємо, в колективах зовсім різні. Це можуть бути учні різних національностей, з різних сімей, різного віросподівання. Це можуть бути діти, які мають як труднощі в навчанні, так і, навпаки, мають великі досягнення. І дуже часто школярі, дуже різні, стають об’єктом дискримінації з боку іншої групи дітей за певною ознакою. І це призводить до насилля – психологічного та фізичного. І тому дуже важливо побудувати цей процес таким чином, щоб, все ж таки, ненасильницька комунікація активно проникла в шкільне життя. Як в спілкуванні між дітьми, так і між дітьми та дорослими.
Наскільки гостро зараз стоїть проблема булінгу (цькування) в школах? В яких закладах проблема стоїть найгостріше?
Це дуже важливе питання, адже проблема булінгу – вона в шкільному середовищі була завжди. Але про неї могли або говорити, або – ні. Якщо назвати ті школи, в яких це явище проявляється більшою мірою, то це будуть закриті заклади, де немає зовнішнього впливу і захисту прав дітей від такого насилля. Ця проблема стоїть гостро. Якщо ви пригадаєте 90-ті роки, коли була ситуація невпевненості у завтрашньому дні, коли батьки мало приділяли уваги дітям і вони були кинуті напризволяще у своїх стосунках. І дуже часто булінг проявлявся через матеріальне становище. Наприклад, у когось є якісь речі, а у когось – ні. Це незважаючи на те, що були й інші причини – вік, стать, раса, релігія тощо. Тому ця проблема дуже актуальна і потребує свого вирішення.
А які особливості сучасного булінгу? Особливо враховуючи розповсюдження електронних гаджетів та популярність соцмереж?
Кібербулінг зараз також почав набувати широкого розповсюдження. Чому? Тому що соціальні мережі є в широкому доступі для дітей. І ця проблема пов’язана як з цькуванням в класі, так і вуличному колективі. Наприклад, взяти ж ту нашумілу історію з «Синіми китами» та іншими «групами смерті». Коли знов таки, через соціальні мережі дитина потрапляє в пастку негативного впливу інших осіб. Кібербулінг зараз дуже поширений у шкільному середовищі. Також враховуючи ситуацію, яка у нас склалася в зоні АТО, то є проблема насилля, пов’язання з участю батьків в антитерористичній операції. Є проблеми з вимушено переміщеними особами, проблеми з налагодженням контактів між дітьми як тієї, так і іншої категорії. Так і з дітьми з місцевої громади . Є багато причин, чому це відбувається. Але дуже страшний момент полягає в тому, що не завжди вчителі звертають увагу на дану ситуацію, а залишають її без уваги та втручання. А інколи самі стають винуватцями.
Наскільки далеко може зайти проблема, якщо педагоги її ігнорують?
Діти, через особливості свого світосприйняття, не завжди відчувають біль іншої людини. І ці насмішки та знущання – вони виникають через те, що дитина не відчуває болю іншої людини, не відчуває, що наносить шкоду, що людині боляче. Цьому сприяють, зокрема, мультфільми, на яких виховуються наші діти. В яких, вибачте, кота вдарили сковорідкою по голові, а він встав та пішов. Дитина не розуміє, що за її певними діями стоять певні переживання та почуття іншої людини. Це дуже страшно. І взагалі, до чого це може призвести… Ми розуміємо, що все, що відбувається в дитячому віці кожної людини, дуже впливає на її доросле життя. Тому дитину, яку цькували, яка була жертвою булінгу, дискримінації та насильницьких комунікацій у своєму середовищі, вона несе на собі цей відбиток, цю психологічну травму в подальшому своєму житті. Їй дуже важко потім адаптуватися до того середовища, в якому вона звикла жити. І в подальшому вона, можливо, або стане агресором, або буде жертвою знущань в подальшому житті.
Як зазвичай педагоги реагують на таке явище? Як часто буває, що вони його відверто ігнорують? Або, взагалі, приєднуються до цього процесу?
На жаль, дуже часто буває, що педагоги взагалі стають провокаторами. Адже, як ми розуміємо, власні суб’єктивні судження вчителя про дитину або її батьків дуже часто переноситься на спілкування з нею самою. Якщо колектив бачить, що вчитель дитину не дуже поважає, десь кепкує з неї на уроках або занижує оцінки, то інші діти, звичайно, дуже часто це підхоплюють. Буває навпаки, дитина отримує певний негатив від свого колективу, проте захист від вчителя не завжди надходить. На це є різні причини. Наприклад, вчитель може думати: «Ага, раз його не поважають в колективі, то він на те заслуговує». Або інший момент, коли він думає: «Вони дорослі. Тому самі повинні думати, як вийти з цієї ситуації». Або просто хоче завоювати авторитет.
Я сама працювала вчителькою декілька років. Зараз мої діти навчаються в школі. Із свого досвіду скажу, що, на жаль, у нас система освіти перестала нести ту триєдину мету, в якій перше та найголовніше – це виховання, розвиток і навчання. Зараз вчителі надають освітню послугу і забувають, що виховання є дуже важливим. І тому необхідно будувати от ці ненасильницькі комунікації. І не тільки між вчителем та учнями, а й між самими дітьми. Чому це важливо? Тому що зараз вчитель приділить велику увагу (а це час, це сили, це терпіння) для того, щоб побудувати в колективі розуміння один до одного, співпереживання однієї людини до іншої. Потім вчителю буде дуже легко. Тому що цей колектив буде безконфліктним, міцним, не матиме негативних проявів. Діти будуть в ньому почуватися вільними та захищеними. Але це, на жаль, в школах буває дуже рідко. І цьому треба вчитися. Вчити фахівців, вчити вчителів як це робити.
Що потрібно робити, щоб уникнути такого явища? Як з боку батьків, так і з боку небайдужих педагогів?
Дуже важливим є навчання. Важливо повернутися до тих методик, які вже давно були розвинуті нашими великими педагогами, які несли ідею спілкування. Варто звернутися до досвіду Сухомлинського, Макаренка, Амонашвілі та інших педагогів, які, все ж таки, вчили як треба бачити та розуміти дитину. І тоді вже дитина буде розуміти інших. Тому це дуже важливо. І починати потрібно з освіти самих вчителів. Вони мають професійну освіту, але ж важливим є виховання цих людських якостей, розуміння болю іншої людини і відповідальності перед нею. Адже вони проводять з нею чимало часу і від них залежить, як ця дитина буде далі розвиватися.
Цьому потрібно навчати на тренінгах, під час підвищення кваліфікації тощо. Щоб вчителі могли приносити всі ці наробки до школи. І їм стане легше працювати з дітьми. Вони будуть отримувати задоволення від роботи, менше сил будуть витрачати на вирішення конфліктів. І процес освіти буде ефективним. Тому що зараз вчитель багато уваги приділяє дитині, яка порушує дисципліну в класі, сварить її. А це витрачений час. Інші діти сидять або перелякані, або потім після цієї розмови не можуть адекватно сприймати навчальний матеріал. То якщо буде побудована ненасильницька комунікація в школі, то процес навчання стане більш якісним, спокійним та ефективним.
А що потрібно зробити, щоб зупинити булінг, який вже розпочався? Як допомогти жертвам і як слід поводитися з його учасниками?
Взагалі, тут дуже важливо бути уважними і батькам, і вчителям до цього процесу. Не залишати дитину наодинці зі своїми проблемами. Батькам потрібно налагоджувати теплі, довірливі стосунки. І все ж таки більше уваги приділяти школі, не боятися, якщо є такі проблеми, прийти до школи і розмовляти з класним керівником, з вчителями. Якщо це не допомагає, то є психолог, соціальний педагог, які працюють в школах. Якщо не допомагає – то є директор школи. Важливо не залишати цю ситуацію, не залишати цю проблему нерозв’язаною і надавати можливості дитині відчувати, що вона в цій проблемі сама.
На жаль, діти про це не говорять. Вони бояться виносити назовні проблеми, те, що їх цькують, що до них негативно ставляться або однолітки, або вчителі. Вони це замовчають. Це пов’язане десь з самооцінкою, десь з небажанням виглядати негативно в очах інших людей. Тому вони це приховують. Але потрібно бути уважнішими, цікавитися життям дитини в школі і поза нею. І при необхідності втручатися в цей процес. Як з самою дитиною, так і з тими агресорами, які здійснюють цей негативний вплив. З ними також потрібно працювати, з ними необхідно проводити бесіди, їх потрібно навчати і показувати інший бік. Тобто, штучно створювати певні ситуації, де дитина відчує на собі те, що вона робить по відношенню до іншої дитини. І тоді це може мати вплив на дану ситуацію.
