"Русский мир" або слов'янська ідея?

Сербія на останніх парламентських виборах обрала європейський шлях розвитку (прозахідна політична сила здобула більшість голосів). Таким чином, всі слов'янські держави або вже є членами Європейського Союзу (і НАТО), або позиціонують себе як претенденти на вступ (крім Росії та Білорусі). І не дивно.

Європейський Союз і НАТО - найбільш потужні та ефективні міждержавні об'єднання Європи. Крім того, вони відповідають внутрішній суті самого слов'янства. Слов'яне - велика група народів, які мають різну історію, різне географічне розташування, велику релігійну різноманітність (католики, протестанти, православні, греко-католики, навіть мусульмане - серед балканських слов'ян) тощо. У той же час, слов'яни завжди відрізняли себе від інших народів Європи, взаїмодіяли між собою. Кожна з націй прагнула уніфікувати слов'янську ідею, при цьому, звичайно, ставлячи власний народ у центрі цих процесів (наприклад, в Україні - ідеї Києво-Мефодіївського братства та ін., у Польщі - прометеїзм, а у Росії - ідеї слов'янофілів, народників та ін.).
 Проте, жодна з цих ідей не здобула монопольності, тому що розвиток власної культури. мови, державна незалежність все ж  завжди лишались пріоритетними. Слов'яне завжди негативно ставились до домінування одного, хай навіть слов'янського, народу над іншим. Таким чином, Європейський Союз, який на відміну від Радянського Союзу немає "старшого брата", та НАТО, що базується на засадах рівноправ'я і толерантності всередині своєї структури (пригадаймо хоча б самміт НАТО, на якому Македонії було відмовлено в Плані дій щодо членства лише через позицію Греції, і це попри велике бажання США такий План надати), є для слов'ян більш симпатичними утвореннями, ніж імперські проекти Росії.

Ідея так званого "русского мира" суперечить самій суті слов'янства. Тому, що вона зовсім не передбачає визнання багатогранності слов'янського "миру", натомість ставить за мету домінування (використовуючи великі людські, територіальні та природні ресурси) Росії над ним, виключні пріоритети російській мові, культурі, релігії, нав'язування власного розуміння історії, підтримку авторитарних (у європейському розумінні) режимів тощо.