16 березня. Цей день в історії

Понеділок, 16 березня 2015, 11:19
105 років тому (1910) у м. Вінніпег (Канада) почав виходити часопис «Український голос». Повідомляє сайт "Укрінформ".
16 березня. Цей день в історії

70 років тому (1945) розпочалася Віденська стратегічна наступальна операція радянських військ 3-го і лівого крила 2-го Українського фронту (командувач маршал Ф.І Толбухін) і Дунайської воєнної флотилії, внаслідок якої було завершено визволення Угорщини і східної частини Австрії від гітлерівських загарбників. Завершилась 15 квітня.

15 років тому (2000) Верховна Рада України ратифікувала Угоду між Урядами України, Болгарії та Грузії про спільну експлуатацію залізничної поромної переправи між портами Варна (Болгарія), Поті-Батумі (Грузія) та Іллічівськ (Україна), підписану 17 квітня 1999 року в м. Поті.

15 років тому (2000) президент України Леонід Кучма підписав закон «Про державні нагороди України», який відповідно до Конституції України встановлював державні нагороди України для відзначення громадян за особисті заслуги перед державою. За законом державними нагородами є звання Герой України, орден, медаль, відзнака «Іменна вогнепальна зброя», почесне звання України, Державна премія України та президентська відзнака.

Ювілеї дня:

430 років від дня народження Гербрандта Адріанса Бредеро (1585-1618), голландського драматурга і поета.

125 років від дня народження Соломона Михайловича Міхоелса (справжн. прізв. – Вовсі; 1890-1948), єврейського актора і режисера, громадського діяча. З 1929 року – художній керівник Московського єврейського камерного театру. У 1946 році був удостоєний найвищої державної нагороди Радянського Союзу – Сталінської премії. За 2 роки 58-річного режисера було вбито співробітниками міністерства держбезпеки за особистим наказом Сталіна. Для публіки подали іншу версію – смерть внаслідок ДТП.

115 років від дня народження Костянтина Івановича Татомира (1900-1979), українського вченого в галузі гірничої справи, педагога.

95 років від дня народження Тоніно Гуерри (1920-2012), італійського кінодраматурга, поета і художника. Гуерра працював з класиками світового кінематографа, серед яких Федеріко Фелліні, Лукіно Вісконті, Тео Ангелопулос, Мікеланджело Антоніоні, Андрій Тарковський. Він написав сценарії до понад 100 фільмів, чимало з яких стали класикою («Пригода», «Червона пустеля», «Амаркорд», «І корабель пливе», «Ностальгія» та ін.). Володар «Оскара» за сценарії до фільмів «Казанова» (1966), «Фотозбільшення» («Блоу-ап», 1967), «Амаркорд» (1976), «Ніч св. Лоренцо». Сценарії Тоніно Гуерра вісім разів були відзначені головною нагородою Каннского кінофестивалю – «Золотою пальмовою гілкою» («Пригода», «Забріскі пойнт», «Блоу-ап», «Ніч св. Лоренцо», «Амаркорд», «І корабель пливе», «Подорож в Цитеру»). Останні роки життя Тоніно Гуерра (зазвичай оптиміст і життєлюб) все більше говорив про смуток, який наче оселився в ньому. Якось він навіть сказав дружині Елеонорі Яблочкіній, що відчуває себе залишеним будинком. «Я мешкаю в невеличкому містечку Пеннабіллі… Це декілька старовинних будинків, церква, а навколо чимало залишених будинків. І я їх завжди відвідую. І ці залишені будинки я зараз згадав ось чому. Після сорока, підходячи до вікна, ми все частіше і частіше бачимо з нього не те, що є насправді, а те, що хотілося б бачити… І, чим старшою стає людина, тим вона більше віддаляється від того, що є виставою життя, або шедеврів, на які їздять дивитися туристи. Коли людина вступає у зону поважного віку, в ній відбувається щось таке, що примушує зрозуміти, що музика дощу – це найкращий концерт у житті. Що найкраща вистава – це коли падає сніг». 

80 років від дня народження Тереси Берганси (1935), іспанської співачки (меццо-сопрано), майстрині бельканто. Прославилась завдяки віртуозному виконанню партій в операх Вольфганга Амадея Моцарта і Джакомо Россіні.

80 років від дня народження Ігоря Михайловича Коваленка (1935), українського вченого у галузі математики та кібернетики. Наукову діяльність присвятив питанням теорії ймовірностей, математичної статистики, стохастичної геометрії.

80 років від дня народження Сергія Юрійовича Юрського (1935), російського актора театру і кіно, режисера, народного артиста Російської Федерації. «Свобода определяется количеством людей, которых ты можешь послать. Так говорил мой друг Боба»; «Мое самое большое достижение – своя большая квартира. Я до сорока лет жил в коммуналке»; «Обгоняет меня молодой человек на «Мерседесе». Выскочил, кричит. Показал царапины на моей машине и на своей тоже. Я понял, что это мошенничество – трюк известный. Но говорил он очень уважительно: отец, ты дай, сколько есть. Я засомневался: тридцать лет за рулем, может, стал хуже ездить. Дал ему три тысячи рублей, и он смылся. Я подумал: за такой спектакль денег не жалко»; «Главное – самодисциплина: дисциплина мытья посуды, выбрасывания мусора, работы, мысли»; «Обожаю Аль Пачино. Он играет кубинцев, евреев – умеет перевоплощаться. Когда он разговаривает с камерой – он через камеру разговаривает со своим партнером, с миром, с жизнью, со смертью. Это и есть школа Станиславского. Аль Пачино несет ту самую школу, которая исчезла у нас, – это психологический актер в понимании Михаила Чехова…» І про Україну: «…Это другая нация – дружественная, исторически связанная с Россией, но другая. Сейчас Украина – это другая страна. А говорят о ней в такой тональности, как по ночам в телевизионных передачах Мамонтова или Соловьева – «хотим – разгоним, хотим – защитим, а русский язык там должен быть!» Ребята – это не ваше дело. Это как если бы французы сказали: «Какие бельгийцы? Они же говорят на французском языке. Нет такой страны Бельгия; они говорят по-французски, только с каким-то странным акцентом. Нету ее и всё». Это чудовищная невежливость, это чудовищное нарушение не только правил приличия, но и того, что создает некоторый баланс в мире. Можно помогать, можно вести переговоры, можно сострадать, не соглашаться, спорить, но нельзя в такой тональности кричать на всю нашу гигантскую страну, в которой подобное находит отклик. Это какое-то неожиданное и ужасное проявление национального бескультурья».

Роковини смерті:

75 років з дня смерті Сельми Лагерлеф (1858-1940), шведської письменниці, лауреата Нобелівської премії з літератури (1909). Автор романів «Сага про Єсту Берлінга» (за словами самої письменниці – «прозова казка у формі роману»), «Чудеса антихриста», «Єрусалим», «Перстень Левеншельдів», всесвітньо відомої книги для дітей «Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми» і збірки новел «Тролі та люди». Свій перший роман («Сага про Єсту Берлінга») надрукувала у 33 роки. Книжка принесла їй славу і визнання не лише у Швеції, але й по всій Європі. Через 20 років Лагерлеф отримала Нобелівську премію. Це дало їй можливість викупити родовий маєток  Марбакку та цілковито присвятити себе письменству. За понад 80-річне життя Лагерлеф написала чимало. Серед величезного літературного масиву траплялися (особливо в останній період творчості) й відверто слабкі тексти, але декілька романів письменниці та казка про шибеника Нільса належать до всесвітньої літературної скарбниці. Палкою шанувальницею Лагерлеф була Грета Гарбо. Восени 1938 року відбулась зустріч двох знаменитих шведок. Гарбо, на той час вже голлівудська діва, зі сльозами на очах зізнавалась 80-літній Лагерлеф у своїй багаторічній закоханості у романтичний книжковий світ, створений пером письменниці.

comments powered by HyperComments