25 квітня. Цей день в історії
Всесвітній день боротьби з малярією. Відзначається за рішенням 60-ї сесії асамблеї Всесвітньої організації охорони здоров’я (травень 2007 р.). Щороку жертвами гострої форми малярії стають близько 500 млн людей, понад мільйон із них помирає; майже 800 тис. – діти у віці до 5 років, які проживають в Африці на південь від Сахари.
Національний день ветеранів в Австралії та Новій Зеландії, або ж День Австралійсько-новозеландського армійського експедиційного корпусу, який брав активну участь у Першій світовій війні. Відзначається щороку на честь ветеранів, представників покоління австралійців, котрі воювали на Західному фронті на боці союзників.
Події дня:
95 років тому (1920) наступом польських військ на Київ розпочалась Радянсько-польська війна 1920 року.
85 років тому (1930) було організоване Управління таборами ОДПУ (наприкінці 1930 – початку – Головне управління таборами ОДПУ, ГУЛАГ).
75 років тому (1940) за чотири місяці до своєї смерті Лев Троцький, який жив у Мексиці, підготував відозву «Лист до радянських робітників: вас обдурюють», в якій закликав усунути Сталіна. «Жовтнева революція, – писав він, – була здійснена в інтересах трудящих, а не нових паразитів. Та внаслідок запізнілості світової революції, втомленості і, значною мірою через відсталість російських робітників, особливо ж селян, над радянською республікою піднялася нова антинародна, насильницька і паразитична каста, вождем якої є Сталін...». Троцький закликав до повстання проти «нової касти» та створення для підготовки такого повстання нової партії в СРСР – «сміливої і чесної організації передових робітників». Закінчувалася відозва словами: «Геть Каїна Сталіна і його камарилью! Геть хижу бюрократію! Хай живе СРСР, фортеця трудящих! Хай живе світова соціалістична революція!» Прочитавши «Листа», Сталін викликав до себе Лаврентія Берію і наказав тому покласти край подібним неподобствам.
70 років тому (1945) на р. Ельбі в районі м. Торгау відбулась історична зустріч військ 1-го Українського фронту і 1-ї американської армії – союзників по антигітлерівській коаліції.
70 років тому (1945) завершилось Квітневе всенародне збройне повстання в Північній Італії проти фашизму. День визволення від нацистських окупантів і фашистського режиму в Італії.
70 років тому (25 квітня-26 червня 1945 р.) в м. Сан-Франциско (США) відбулась конференція 50 країн-засновників Організації Об’єднаних Націй (ООН). 26 червня був підписаний Статут ООН.
25 років тому (1990) в Парижі підписана Угода про співробітництво між урядом СРСР і Європейським космічним агентством у галузі вивчення і використання космічного простору в мирних цілях.
Ювілеї дня:
130 років від дня народження Івана Івановича Пузанова (1885-1971), українського зоолога і зоогеографа, доктора біологічних наук, заслуженого діяча науки УРСР. З 1922 року - професор Кримського, Горьківського і Одеського університетів. Автор понад 200 наукових праць по зоології та зоогеографії, історії формування фаун, зокрема Криму, охороні природи і природних ресурсів.
115 років від дня народження Вероніки Олександрівни Черняхівської (1900-1938), української поетеси, перекладачки. Донька відомої української письменниці та громадської діячки Людмили Михайлівни Старицької-Черняхівської й Олександра Григоровича Черняхівського, професора медицини Київського університету св. Володимира. Онука корифея українського національного театру М.П. Старицького. Була розстріляна радянськими каральними органами 22 вересня 1938 року під час чергового етапу боротьби з так званим «українським націоналізмом».
115 років від дня народження Вольфганга Паулі (1900-1958), швейцарського фізика-теоретика, лауреата Нобелівської премії з фізики (1945). Один з творців квантової механіки і релятивістської квантової теорії поля. Передбачив існування нейтрино (1930).
95 років від дня народження Петера Карваша (1920-1999), словацького письменника. Автор психологічної дилогії «Опівнічна меса», «Антігона та інші», присвяченій антифашистському Опору, психологічних п’єс «Пацієнт 113», «Виразка», гротескно-сатиричного триптиху «Велика перука», «Експеримент «Дамокл», «Абсолютна заборона» та ін.
75 років від дня народження Аль Пачіно (1940), видатного американського актора театру і кіно. Знімався у фільмах: «Паніка у Нідл-парку», «Шлях Карліто», «Серпіко», «Запах жінки» та ін., але найбільшу популярність акторові принесли ролі Майкла Корлеоне у кінотрилогії Френсіса Форда Копполи «Хрещений батько» і Тоні Монтана в «Обличчі зі шрамом» Браяна Де Пальми. Саме ці ролі зробили Аль Пачіно всесвітньою знаменитістю. Однак свого першого «Оскара» актор заробив лише з восьмої спроби за роль старого Френка Слейда в фільмі «Запах жінки» (1993), а до того він був лише семиразовим номінантом на престижну відзнаку. Набагато раніше його непересічний талант визнали в театральному середовищі. У 29 років (1969) він заробив свою першу «Тоні», а другу у 1977. Та й взагалі театр для Аль Пачіно важить набагато більше ніж кінематограф. «Знаєте, яка різниця між грою на сцені і грою в кіно? Грати – це все одно що ходити по канату. На сцені канат натягнений високо-високо. Коли беркицьнешся то беркицьнешся по-справжньому. В кіно канат лежить на підлозі», - зауважує актор в одному з інтерв’ю. Любов’ю всього його життя є російський театр – Пачіно (до речі сам вихованець системи Станіславського) обожнює московський «Современник» на чолі з Галиною Волчек. Під час гастролей театру в Нью-Йорку актор намагався не пропускати жодної їхньої вистави. Однією з улюблених російських п’єс є чехівська «Чайка», яку він уперше побачив ще на початку 60-х років і зовсім не в еталонному виконанні. «Одне з найбільших потрясінь у своєму житті я зазнав у Південному Бронксі, в одному з тих залів, де колись було вар’єте, а потім влаштували кінотеатр. Виставу ставила мандрівна трупа. Грали «Чайку» Чехова. Спектакль почався… і закінчився. Пролетів як одна мить. Це було щось неймовірне, щось чарівне. Пам’ятаю, я замислився: «Ким потрібно бути, аби написати таке?» І я одразу ж купив збірку оповідань Чехова». Аль Пачіно народився в бідній італо-американській родині. Батьки рано розлучилися, хлопчик ріс у криміналізованому районі Нью-Йорка разом з матір’ю, бабусею і дідусем. Останній для нього був чи не єдиним беззаперечним авторитетом. Рано долучився до алкоголю й легких наркотиків, брав участь у вуличних бійках, але зрештою вирішив зайнятись мистецтвом і поступив до Акторської студії. Грав у нью-йоркських і бостонських театрах, у 1969 дебютував на Бродвеї. Серед його кращих театральних робіт – Річард ІІІ в однойменній п’єсі Шекспіра і Шейлок у «Венеційському купці» (теж Шекспір). В кар’єрі Аль Пачіно були зоряні зльоти і часи штилю, коли відсутність ролей або невдачі він намагався глушити алкоголем. Ситуація була досить серйозною. Якось на церемонії вручення «Оскара» на який він був номінований, Пачіно з жахом зрозумів, що якщо його зараз запросять на сцену, то він просто не зможе туди дійти. Втім актор знайшов у собі сили звільнитися від алкогольної залежності. Можливо, що сили для боротьби зі згубною пристрастю він черпав не тільки у спілкуванні з психоаналітиком, але й у спогадах про власне дитинство. «Моя мати померла перш, аніж я досяг успіху. Пам’ятаю, мені було років десять. Наша квартира на верхньому поверсі. Дика холоднеча. Знизу, з провулка, мене гукають друзі, кличуть прошвирнутися по вулицях. А мама мене не пускає. Я страшенно злився і з люттю кричав на неї. Вона ж мовчки терпіла всі мої докори. І тим самим врятувала мені життя. Розумієте, всіх тих хлопців, котрі тоді кликали мене з собою, вже немає на світі. Вона хотіла, аби я не шатався по вулицях допізна, а робив уроки. І саме завдяки цьому я зараз тут. Все дуже просто, чи не так? Але ми такі забудькуваті…»; «Якось у дитинстві я зайшов до одного вуличного балагану, кинув м’яч і збив пару пляшок, але призу мені не дали. Навіть сьогодні у мене в голові не вкладається, що вони могли так вчинити. Яка несправедливість! Я прийшов додому й розповів усе дідусеві. А він зробив таке обличчя… воно й зараз стоїть у мене перед очима. На його обличчі було написано: «Отже, по-твоєму, я повинен встати, спуститися східцями з шостого поверху, пройти пішки п’ять кварталів і спробувати довести якомусь типові в балагані, що ти збив ті кляті пляшки й заслуговуєш на приз?!» Я прочитав усе це на його обличчі. Водночас він спробував пояснити мені, що в житті таке іноді трапляється. У цьому він мав рацію. Ще й як трапляється»; «Був час, коли я розносив кіоскерам газету під назвою «Шоу-бізнес». Ніколи не забуду, скільки мені платили: дванадцять доларів. Десятку і два папірці по долару. Десятку я одразу ж розмінював, аби у мене було дванадцять однодоларових купюр. Розраховуючись у барі, відслинюєш по долару від пачки, а з боку здається, що в тебе купа грошей»; «Коли я одержав перший пристойний гонорар в одному з бостонських репертуарних театрів, мені було, мабуть, років двадцять п’ять. Я зайшов до бару, з’їв стейк і випив мартіні. І навіть після цього у мене ще залишилися гроші!»; «Йду я якось по по Централ-парку, а до мене підходить незнайомець і запитує: «Слухай-но, що з тобою трапилось? Чого це ми тебе не бачимо? Я почав щось мямляти: «Та я… та ось… я…» А він: «Давай, Аль, я хочу бачити тебе там, на вершині!» І я усвідомив: мені надзвичайно поталанило, що в мене є мій дар. І я маю користатися ним». (Аль Пачіно «Правила життя», ж-л Esquire)
Роковини смерті:
420 років з дня смерті Торквато Тассо (1544-1595), одного з найбільших епічних поетів італійського пізнього Відродження. Автор численних сонетів, канцон, мадригалів, а також 28 філософських трактатів, у яких звертався й до теорії поезії («Роздуми про поетичне мистецтво»). Найвідоміший твір – поема «Визволений Єрусалим» (1580), сюжетну основу якої становить історія першого хрестового походу. Поема значно вплинула на європейські літератури ХVІІ-ХVІІІ ст. До неї зверталися автори поетик у Київській академії. На межі ХVІІ-ХVІІІ ст. з’явився її український переклад невідомого автора (щоправда, з польського перекладу).
380 років з дня смерті Алессандро Тассоні (1565-1635), італійського письменника і філософа.
20 років з дня смерті Джинджер Роджерс (Вірджінія Макмат; 1911-1995), американської актриси театру і кіно. Відома виконавиця ролей у бродвейських мюзиклах, у більшості яких виступала в парі з Фредом Астором. Цей танцювальний дует поклав початок цілому напрямку в парних танцях і відіграв важливу роль у становленні жанру мюзикла. Роль Джинджер згодом блискуче зіграла Джульєтта Мазіна у фільмі Федеріко Фелліні «Джинджер і Фред» (1986 р., роль Фреда Астора виконав М. Мастроянні).
