Про життя танзанійців, народні звичаї і новий різновид криміналу, що поширюється на території цієї держави
В Україні Сенкорро Хасану сподобалось далеко не все, і він з нетерпінням чекає свого повернення у Танзанію. Як не дивно, цей африканський мешканець дуже погано сприймає спеку, адже раніше він проживав у горах Кіліманджаро, де набагато прохолодніше, ніж тут у Харкові. Студент також скаржився на погану якість і дорожнечу продуктів харчування, нестачу чистої питної води.
Свою країну Хасан вважає кращою, оскільки там дешевий одяг, їжа і врешті-решт є реальні можливості за кілька років придбати житло у самій столиці. Національною грошовою одиницею є танзанійський шилінг. Обмінюється він за курсом понад дві тисячі шилінгів за один долар. Але для “Справжньої варти” Сенкорро Хасан одразу попереводив усі ціни в гривні. За його словами, міцні полотняні штани коштують всього 2 гривні, вишита сорочка – 5 – 7 грн., гарний костюм у столичній крамничці - 11 – 15 грн. Житло на окраїні столиці можна побудувати самому, коштуватиме воно дешево, оскільки ліс (але без дерев, які є рідкісними) можна брати для своїх потреб безкоштовно. Але там не буде ніяких комунікацій, навіть світла. У центрі столиці Додома будинок на 3 – 4 кімнати у приватному секторі коштує в середньому 3 тис. $. У містах також існує купівля і продаж землі.
У віддалених від центру великих міст і у селах земельні ділянки є безкоштовними. Люди просто домовляються між собою про те, де краще будувати будинки, а де пасти худобу. За законодавством Танзанії, селяни не сплачують жодних податків. У торгівлі сільськогосподарською продукцією виробники сплачують лише містове на ринку, за умови продажу товарів у місті. ПДВ в Танзанії, як і в Україні становить 20%, але воно не накладається на виробників продовольчих і господарських товарів.
Але там не все так солодко, як може це здатися спершу. Громадяни Танзанії мають повне право проживати на території держави без жодних документів. Так живе основна маса населення. В зв’язку з цим, є високий рівень злочинності і нездатність правоохоронних органів суттєво впливати і контролювати ситуацію в державі. Якщо комусь стає потрібен паспорт, то одразу роблять закордонний, який коштує аж 54 $. Звісно, що такі витрати може дозволити далеко не кожен.
За офіційними даними, понад 14% населення Танзанії є інфікованими ВІЛ/СНІДом. Крім цього, досить поширеною є малярія та інші інфекційні захворювання. Медицина не є розвиненою, але ВІЛ/СНІД у столичних лікарях (Додома) та портовому місті Дар-ес-Салам діагностують за дві години, з дуже великою точністю. У всіх міських лікарнях для населення роздаються безкоштовні презервативи. Їх можна брати в потрібній кількості, але люди чомусь відмовляються від такої допомоги.
Оплата праці є невеликою і коливається від 45 – 80 гривень за місяць, саме так говорив Сенкорро Хасан, аби українці могли добре уявляти і порівнювати ці дані зі своїми цінами і платнею. У Танзанії дуже цінять вчителів і лікарів, яких критично не вистачає.
Народною мовою є суахілі. Нею розмовляє населення, видаються деякі газети, пишуться художні твори. У школах, починаючи з 5 класу, всі предмети викладаються англійською мовою. За словами Хасана, через таку державну політику, учні не сприймають математику, біологію, історію тощо, не навчаються далі, або ж докладають великих зусиль, аби вивчити англійську мову та опанувати ази інших наук.
Якщо хтось захоче піти до церкви, то службу Божу зможе почути лише арабськими мовами і діалектами. Населення масово їх не вивчає, і Коран вдається прочитати далеко не всім, тому мусульманство там є більш лояльним, ніж в азійських країнах. Люди дотримуються лише деяких звичаїв і обрядів, але постійно молитвами по 5 разів на день не займаються. Витримати великий піст Рамазан охочих небагато. У суспільстві в зв’язку з цим існують такі правила: якщо під час посту палив цигарки, їв, пив, робив інші недозволені справи, то така особа повинна віддати бідним людям 10 кілограмів рису, або й більше, в залежності від гріхів. Після закінчення великого посту танзанійці влаштовують свята. Діти одягнені в лахміття виходять на вулиці і просять гроші, рис та інші продукти харчування. Це дещо схоже на новорічні колядки і щедрівки. Але в Танзанії відмовляти в цей день дітям неможна, тому давати милостиню треба всім хто, просить. Ті хто не мають грошей і рису вимушені сидіти в цей день вдома. Звісно, що прохати милостиню не можна в дітей, інвалідів та вагітних жінок.
Чоловіки можуть дозволити собі кілька дружин, але за кожну з них, починаючи з другої, треба сплачувати щорічний податок на церкву, або компенсувати такі речі високою церковною або державною посадою. В іншому разі репутація чоловіка буде заплямована і мусульманська церква не визнаватиме його сім’ю.
Дружин собі чоловіки купують у їх батьків за символічну ціну. Наприклад, за одну корову чи семеро кіз. Батьки дівчини не беруть на себе всі витрати весілля, так, як це заведено в мусульманських країнах, і допомагає в цьому їм чоловік або його батьки. Дівчата часто отримують посаг.
У зв’язку з тим, що глибокі знання мусульманства потребують досконалого володіння арабської мови, іде тенденція переходу великої частки міського населення у християнство.
На території Танзанії досить поширеними є вірування у різних духів та сили природи. Зокрема, така релігія поширена у сільській місцевості. Люди моляться до води, вогню, звірів тощо. Перед полюванням здійснюють різні ритуали, серед яких можна виокремити словесні звернення та малювання вбитих тварин.
Серед екологічних проблем вирізняється танення льодовиків у горах Кіліманджаро та зникнення декоративних риб в озері Вікторія, яких поїдає нільський окунь. Завезли туди такий вид навмисно, для того, щоб водилася велика риба, а тепер шкодують, бо хижак загрожує сотням видів акваріумних рибок.
За словами Сенкорро Хасана, найжахливішими випадками, які почали поширюватися приблизно два роки тому і продовжуються сьогодні є вбивства людей європейської раси заради чаклунських обрядів. Люди вірять в те, що якщо вбити “білу” людину і зварити з неї бульйон, то це принесе гроші, любов, всілякі інші радощі і блага. Такі “людські узвари” продаються нелегально за великі гроші. Але найбільше від цього страждають самі африканці, бо в останнє десятиліття різко збільшилась народжуваність дітей, які не мають пігменту шкіри і вона є безбарвною (білою або трішки рожевою). Сусідня до Танзанії країна Уганда створила спеціальний резервуар для людей позбавлених пігменту шкіри, цілодобово охороняє їх від вбивств і здійснення над ними чаклунських обрядів. Правоохоронні органи Танзанії майже не займаються вирішенням проблеми, тому злочинність такого роду поширюється і набуває масштабного характеру.
