Комуністична Партія України. Частина 1: від всевладдя до заборони

Ліна Кажан  |  П'ятниця, 26 листопада 2010, 19:27
Протягом десятків років комуністи керували всіма ділянками суспільного життя українців та народів інших радянських республік, маючи абсолютну владу. Тисячі й тисячі людей цілими родинами було засуджено, репресовано, вислано або вбито.
Комуністична Партія України. Частина 1: від всевладдя до заборони

 

«Мы армию нашу растили в сраженьях.
Захватчиков подлых с дороги сметем!
Мы в битвах решаем судьбу поколений,
Мы к славе Отчизну свою поведем!
»

Комуністична партія України (КПУ) – це частина Комуністичної Партії Радянського Союзу (КПРС), яка діє на наших теренах ще дотепер. У 1917 р. за часів революції члени більшовицьких осередків Російської Соціал-Демократичної Робітничої Партії (РСДРП) в Україні об`єдналися в єдину організацію. До 1952 р. вона мала назву Комуністична Партія (більшовиків) України (КП(б)У). Протягом десятків років комуністи керували всіма ділянками суспільного життя українців та народів інших радянських республік, маючи абсолютну владу. Ідеологічним підґрунтям КП(б)У був марксизм-ленінізм, який проголошував своєю метою побудову комуністичного суспільства. Більшовики вважали усі республіки частиною Радянського Союзу та не визнавали Україну самостійною державою. Угрудні1917 р. обласнимз'їздомРСДРП(б) Південно-Західного краю було ухваленорішення про створення організації «Соціал-демократія України» як складової частини РСДРП(б). Більшовицькі організації України за вказівкою ЦК РСДРП(б) 11–12(24–25)грудня 1917р.створили свій власний уряд у Харковітаоголосили УкраїнськуЦентральнуРаду(УЦР)поза законом.

Працювала КП(б)У так: надала людям можливість отримувати певну обмежену кількість продуктів вжитку; увігнала людей у комуни та інші колективні форми господарювання; відібрала майно в «куркулів» або «кулаків», тобто в людей, які вміли й любили працювати та мали добре господарство; до українців ставилася, як до братів менших росіян. У наслідок цього там і тут почали спалахувати антибільшовицькі повстання і загострюватися національні та соціальні конфлікти. У 1921р. почаласяполітика русифікаціїв галузі освіти та культури, яка час від часу згасала. У 1930 р. булорозпочато судовий процес над СоюзомВизволення Українита низку інших. Підчас цих процесів засудили або знищили 45 видатних діячів культури та репресували декілька тисяч українських діячів на місцях, зокрема колишніх членів українських національних партій, було здійснено чистки в КП(б)У, внаслідок яких у 1929 – 1930 р. з партії було виключено 26 700 членів, а у 1932 – 1933 р. – ще 51 000.

Що ж тут можна сказати? Сумлінно та тяжко працювали комуністи. Хоча, іноді вони відпочивали та співали.

«Веселей играй, гармошка,

Мы с подружкою вдвоем

Академику Лысенко

Величальную поем.

Он мичуринской дорогой

Твердой поступью идет,

Морганистам, вейсманистам

Нас дурачить не дает».

(пісня «Колхозная запевка», сл. Сальнікова, муз. Массалітінова)

У 1932 – 1933 р., а також у 1946 – 1947 р. на Україні був жахливий голод. Внаслідок дезорганізації виробництва, непосильних для селян хлібозаготівель, надмірного хлібного експорту, небажання колгоспників задарма працювати в громадському господарстві, конфіскації властями продовольчих запасів та інших чинників гинули мільйони українців. Численні закордонні комісії визнали, що голод-геноцид було організовано навмисно проти українського народу як етносу.

У роки Другої Світової Війни радянська влада вела активну боротьбу з «неблагонадежными», або з тими людьми, які намагалися чинити їй опір. Тисячі й тисячі людей цілими родинами було засуджено, репресовано, вислано до Сибіру, Казахстану,  Далекого Сходу, або вбито. Навіть, коли війна вже закінчилася, все ще, чомусь, залишалося достатньо  «неблагонадежных», яких знаходили комуністи. Зазвичай, їх звинувачували в співробітництві з фашистами, державній зраді, шпіонажі, виступах проти Радянської влади, «тунеядстве» (тобто безробітті)  або, навпаки, у «жизни не по средствам». Зробити донос на сусіда , а тим паче на родича, вважалося за подвиг.

У березні 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС став М. С. Горбачев. Одразу ж було проголошено про початок кардинальних змін в економічній, соціальній та зовнішній політиці СРСР. Перебудова і гласність стояли на першому місці. У цей час в Україні тривало погіршення соціально-економічної ситуації. Кількість невдоволених людей швидко зростала. Громадські організації на чолі з Народним Рухом України та Українською Гельсінською Спілкою почали критикувати ганебну політику КПРС. Тоді С.Гуренко став останнім лідером КПУ.

24серпня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Акт проголошення незалежності України. Тоді ж Президія Верховної Ради України припинила діяльність КПУ, а ще через шість діб прийняла указ про повну її заборону.

Після заборони КПУ частина колишніх кому­ністів вступила до новоствореної Соціалістичної Партії України, а інші вирішили відродити цю  партію. Влітку 1993 р. деякі комуністи порушили перед Міністерством Юстиції України питання про реєстрацію відновленої КПУ, проте міністерство відмовилося реєструвати заборонену партію. 19 червня 1993р. з'їзд КПУ, що відбувався у Донецьку, вніс певні зміни до резолюції і статуту партії, поставивши питання про створення нової партії. На час реєстрації в жовтні 1993 р. КПУ налічувала 46 000 членів. Очолив партію П.Симоненко. Весною 1994 р. кількох кандидатів від КПУ обрали депутатами Верховної Ради України. В жовтні 1994 р. вони поставили на сесії Верховної Ради питання про відміну постанови Президії Верховної Ради від 30серпня 1991 р. про заборону КПУ.

comments powered by HyperComments