Фінансування громадських організацій: американський та європейський підходи
І, сказати чесно, починаю розуміти, що європейський підхід не є найбільш вдалим для українців, хоча і більш простим.
Чому? Спробую пояснити.
Американські НДО (- недержавні організації), які я бачила, в переважній більшості працюють з людьми. Велика кількість волонтерів, фінансування за рахунок членських внесків та пожертв громадян, які поділяють цінності організації - все це є в громадських організаціях США. Вони вміють збирати кошти на добрі справи, залучати громадян до спільної роботи. Вони виховують бізнес на ідеях корпоративної соціальної відповідальності.
Різницю американського і європейського підходів відчула, коли зіштовхнулася з необхідністю збирати кошти на проект, який довгий час функціонує в ряді країн Європи. В Україні ми вирішили створити подібний проект і почали думати у кого просити кошти. Звісно бізнес є однією з цільових аудиторій. Звернулися до європейських колег, аби ті поділилися досвідом: хто ж допомагав їм. Та виявилось, що гроші вони отримали з фондів. До громадян чи підприємств не зверталися.
Більше того, деякі з колег вважають, що правозахисники не мають збирати гроші з бізнесу, для того аби не стати від нього залежними.
На мою думку бажання отримувати гроші лише з фондів може створити в Україні ситуацію, схожу на російську. Де правозахисні і не тільки організації не сприймають не тільки влада, а і громадяни. Там, якщо організацію спробують закрити, на її захист стануть колеги з інших країн, місцеві правозахисники, але не громада, в якій вони працюють.
На відміну від американських реалій, де люди, які підтримують організацію фінансово, розділяють її цінності, стануть на її захист від держави чи від будь-кого.
Можливо, правозахисні організації, в яких працюють, без сумніву, чудові експерти, ще не можуть відійти від «дисидентства», коли за права людини і проти свавілля влади бореться обмежена кількість людей, обраних, які готові піти на смерть аби захистити свої погляди.
Проте зараз без підтримки більшості людей, серед яких і бізнес, неможливо змінювати ситуацію. Вважаю, що людям потрібно надавати не тільки безкоштовну допомогу (юридичну, консультативну і т.п.) а і просити щось взамін. Інакше ми породжуємо споживацьке ставлення до НДО. За свої послуги організації мають щось отримувати – волонтерство в організації, прийти і підтримати під час акції тощо.
Щороку тільки правозахисні організації надають громадянам десятки тисяч консультацій. Та як багато з цих людей розділяють їх ідеї? Чомусь це дуже схоже на намагання вичерпати воду з колодязя решетом.
Коли я розповідаю про американський і європейський підходи колегам, від багатьох чую: «В американців це культура, вона формувалася роками». Але якщо не ми, то хто буде формувати культуру підтримки НДО в Україні? Чи раніше почнемо, тим краще.
Фінансування організації, її ресурси мають поповнюватися з різних джерел. Донори, бізнес, громадяни. Тоді не тільки фонди, а й інші суб’єкти, які пожертвували гроші на діяльність організації, будуть відчувати відповідальність за майбутнє і сучасне України. Без підтримки громади НДО нічого не зможе змінити.
