Чорна книга статуеток

Розділ перший

Статуетка янгола в порожній кімнаті.

Ця кімната була геть порожньою. Не було в ній ні меблів, а ні навіть лампочки. Єдине віконечко було ретельно обклеїне цупкою сірою тканиною, а тому сонячне світло ледь-ледь проникало всередину. Тут було багато пилу павутиння.

В дальньому кутку кімнати лежала дерев’яна статуетка янгола. Фарба на ній давно злізла, а тому не можна було визначити якого вона кольору. Ліве крило янгола було трохи надбите, а правого майже не було. Статуетка була покрита товстелезним шаром пилу і заснована павутинням.

Несподівано хтось почав відмикати двері. До кімнати, підсвічуючи мобільним телефоном зайшла дівчина. Підійшла до вікна і почала відривати тканину. Вікно виходило в невеличкий сквер обсаджений ялинами. Дівчина обернулась назад і, побачивши в кутку статуетку підійшла до неї. Обтерши її від пилу й павутиння дівчина поставила її на підвіконня. Хоч вона не була аж надто релігійною, побачивши відбите крило, мимохіть промовила : «Варвари».

Цієї миті задзвонив мобільник. Це телефонував портьє. Косміка зразу пізнала його старечий голос.

- «Пані Бруеж, Вам якась дуже важка бандероль», – прошамкотів старечими губами портьє.

- «Зараз спущусь», – промовила дівчина, і поправивши пасма чорного як воронове крило волосся пішла до виходу. Біля дверей вона ще раз озирнулася і їй здалося, що статуетка стоїть трохи не так як вона її поставила. Але у Косміки вже не було часу. 
…
Цей день виявився для таксиста аж надто завантаженим. 47 із 50 його замовлень мали кінцеву точку маршруту перехрестя вулиці Зеленої та Білої. «Ну чому всім треба на це перехрестя?», - думав Схалор. І здавши свою зміну напарникові сам пішов за вказаними координатами. Перехрестя було геть порожнім. Єдиною машиною тут був синій «Вольво», але й він стояв метрів за сто від перехрестя. Якщо не зважати на дитину років семи, то в машині нікого не було. Схалор зупинився якраз напроти того «Вольво» і почав спостерігати. Несподівано пекучий біль з-заду голови затуманив усе його єство. Таксист поточився і впав замертво.

Другий розділ

Книга і записка

Коли Косміка прийшла додому, біля дверей її зустрів листоноша. Був він не сам, а з чотирма вантажниками.

«Пані Бруеж, розпишіться будь-ласка», – оксамитовим басом промовив листоноша. Вантажники занесли бандироль у квартиру і витягши з неї книгу поклали її прямо на підлозі.

«нічого собі книжечка, - промовив один з вантажників, таку читати, за все життя не перечитаєш...»
 Розплатившись із вантажниками, Косміка підійшла до дивовижної книги. До її чорної шкіряної палітурки був приклеєний аркуш паперу. Готичним шрифтом на ньому були виведені слова: «Пані Косміка Бруеж, донька Стреура Бруежа! Чекаю Вас сьогодні о 8 вечора на розі Білої та Зеленої.»

Нижче кров’ю було підписано: «Король Страху»

Ледь розкривши важенну палітурку, Косміка побачила статуетку. На кубічному постаменті була зображена боротьба десятка змій. Дівчині стало страшно. Хто цей Король Страху і чого він від неї хоче. Її роздуми перервав дзвінок мобільника, номер був засекреченим. Косміка подумала, що це телефонує подруга, бо в неї теж засекречений номер. Але вона помилялася. Грубий чоловічий голос безапеляційно заявив: «на розі Білої та Зеленої о 8», потім невеличка пауза і той же голос крізь зуби процідив: «або-о-о». В цьому «або» було скільки погрози зла і ненависті, що Косміка заплакала. Її чорні очі закліпали, по її овальному обличчі потекли сльози. Вона не знала, чи їти їй на це дивовижне побачення. Почуття зобов’язаності і почуття страху боролися в ній. В роздумах вона просиділа аж до пів на восьмої. Вирішивши все таки піти, вона написала записку: «Брате мій Ачполе, якщо я не повернусь до півночі, викликай поліцію, координати – перехрестя Білої та Зеленої».

Перехрестя було далеченько від будинку де живе Косміка – аж 6 зупинок на автобусі. Яке ж було здивування дівчини, коли на перехресті вийшли всі пасажири автобусу. Хтось пішов в аптеку, хтось до супермаркету, але були й ті, що залишилися чекати на зупинці.
Несподівано, синій «Вольво», що стояв з іншого боку дороги, спалахнув і загорівся неначе смолоскип. З полум’я вийшла істота зростом з 10-річного хлопчика. Довге біле волосся звисало йому майже до землі. Руки були йому майже до колін. Колір шкіри був яскраво багряним, а в очах відсвічувались зловісні жовто-зелені вогники.

«Хто тут Косміка Бруеж?», - запитала істота. Дівчина мимоволі відповіла. Тоді істота, поклавши їй свої руки на плечі, щось пробуркотіла і зникла разом з дівчиною.

Пасажири здивовано перемовлялись. Пастор стверджував, що то був диявол, а літнього віку панянка, - що то був іншопланетянин. Молодик із пірслінгом у носі викликав поліцію. Але черговий, почувши про раптове зникнення дівчини розсміявся та погрозив штрафом за хибний виклик.

Тим часом Ачпол, прийшовши зі своєї роботи прочитав записку сестри. Він не став чекати півночі, а одразу зателефонував у поліцію. Та черговий посміявся і з нього. Ачпол викликав таксі і сам поїхав за вказаною адресою. Пасажири, яких він побачив, розповіли йому як усе сталося.

Чекайте продовження!!!