Невеличка розповідь про шкільні обов’язки учнів, настанови вчителів і відголоски минулого
Класним керівником була вчителька літнього віку. Ніна Григорівна сама вирішувала з ким і за яку парту посадити кожного учня. З відмінниками сиділи ті, що досить часто отримували двійки. Сісти за одну парту зі своєю подругою принципово і категорично заборонялося. Як не дивно, але діти виконували такі накази і боялися, щоб Ніна Григорівна не наговорила чогось поганого їхнім батькам, або не поставила зайву двійку.
Сидіти з деякими хлопцями за однією партою інколи ставало каторгою. Якщо вчителька мала м’який характер, то в неї на уроках билися, дратували одне одного, заважали слухати вчителя тощо. Великою радістю було те, коли вчитель дозволяв відсісти за іншу парту.
Ніна Григорівна кожному учневі давала додаткові обв’язки. Хтось вів облік відвідування, хтось відповідав за чергування, комусь довантажували художню редакційну колегію і відмовитись малювати стінгазету чи плакат було вже ніяк. Кожному учневі Ніна Григорівна щось знаходила.
Облік відвідування треба було вести так: відмічати кого немає в школі, з якої причини пропустив заняття, підраховувати кількість пропущених уроків за місяць тощо. Цей самий учень вів і облік спізнень. Ніна Григорівна вимагала, щоб їй доповідали коли і хто, на який урок і на скільки хвилин запізнився.
Звісно, що учні не хотіли, щоб їх вносили в «чорний список» і часто сварилися на цю тему з тим, хто веде облік відвідування.
Не менш цікавими були й обов’язки касира, тобто учень мусив для всіляких потреб збирати гроші і доповідати хто і скільки здав. Одного разу збирали гроші на допомогу сиротам. Дехто приніс по 10 копійок, дехто забув про те, що треба їх принести. Через кілька днів Ніна Григорівна побачила список і дуже розлютилася. Вскочивши до класу вона з усіх сил кинулася на Колю, з докорами про те, що він приніс дуже мало. Він злякавшись такого наступу сказав, що здавав гроші, і то просто однокласниця мабуть забула записати його у список. Те саме зробило іще кілька учнів.
Класна керівничка викликала «касира» в окремий кабінет і як на допиті цілу велику перерву запитувала про те, чи не взяла часом дівчинка частину грошей собі. Потім після уроків при всьому класові такий допит тривав цілу годину.
«Ні, не брала», - стверджувала вона. Врешті решт, класна керівничка разом з однокласниками вирішили, що дівчинка загубила список і наказали сплатити те, чого не вистачало. Сума була невеликою – 3 гривні 50 копійок.
Наступного дня гроші були принесені. Але трапилося наступне. Із класної скарбнички, в яку вкидали копієчки на подарунок мамам до свята весни, хтось поцупив 14 гривень. Звісно, що більшість учнів цього класу звинувачували ту саму дівчинку, яку нещодавно змусили принести 3,5 грн.
Потім староста класу сказала, що сходить до ворожки і дізнається хто поцупив гроші. Наступного дня вона сказала, що за словами ворожки, це дівчина, з довгим русявим волоссям, висока і дуже розумна. Цей опис повністю співпадав із дівчинкою, яка взялась виконувати обов’язки касира. Однокласники повірили, але дехто все одно був не впевнений у правдивості такої інформації.
-А хочете, я Вам доведу, що гроші вкрала вона, - сказала староста класу. Я підійду до її парти і зумисне кину кілька копійок, і нічого не казатиму про них. От побачите, вона не віддасть.
Так було і зроблено. Кілька копійок дзенькнуло об парту. Староста зробила вигляд того, що ненароком щось зачепила і зсунула на підлогу.
-Вибач, я щось звалила з твоєї парти, - сказала вона і пішла далі.
Дівчинка підібрала ті копійки і віддала їх старості. Як не дивно, але учні 6 класу повірили у порядність дівчинки, і повірили в те, що грошей вона не крала. Староста класу лишилась чимось незадоволена.
Така історія трапилася 2001 року. Але Ніна Григорівна і досі викладає в школі, даючи дітям всілякі додаткові обов’язки. І мабуть не важко здогадатися і про те, що таке нездорове виховання дітей, а зокрема повне командування тим, хто і де повинен сидіти, і хто про що повинен їй звітувати є відголоском совєтських порядків і совєтського виховання.
Дуже прикро, що в Незалежній Україні існують такі школи з такими порядками. Прикро і те, що однолітки Незалежної України виховувались саме за такими принципами.
