Культурна спадщина України: Хай наші замки бережуть дракони?
— Реставрація та утримання замково-палацових комплексів потребують дуже великих коштів. У європейських країнах це питання давно вирішене. Проте в Україні, де за радянських часів було знищено культуру збереження і ставлення до історичних пам’яток, завдання ускладнюється. Ви завжди з пересторогою ставилися до такого поняття, як концесія замків. Тож який вихід?
— Палаци і замки треба музеєфікувати. Наприклад, у маленькій Словакії (площа її — як дві Львівські області) — 39 замків, із них один — резиденція президента, і скрізь — музеї. В Україні менше музеїв, ніж у Голландії або у Швейцарії. І зробити новий — великий клопіт. Зараз ми у Львові ставимо питання про створення літературного та театрального музеїв, музею приватних колекцій. У нас є приватні колекціонери, котрі мають дуже гарні зібрання і хочуть подарувати їх державі. А в який спосіб це зробити?! Нагадаю випадок із Михайлом Дзиндрою. Він ще за Польщі опинився за кордоном — працював у Німеччині, згодом — в Америці. А кілька років тому привіз до України корабель (тисяча одиниць!) своїх модерних скульптур — хотів подарувати державі. Заплатив за ввіз величезний податок! І де це дівати? Всі музеї відмовилися від такого подарунка. Тоді Дзиндра продав у Каліфорнії будинок і у Брюховичах (передмістя Львова.— Т.К.) власним коштом збудував виставковий зал — 1600 квадратних метрів: «Ну, тепер вже візьмете?!». Отак в Україні з’явився єдиний Музей модерної скульптури! Тепер щодо замків... Замків у нас найменше, майже не лишилося. Колись їх було близько шести сотень — зараз є двадцять. Говорю про ті, що під дахом і поки що не розвалилися. Вісім із них — на Львівщині. На Тернопільщині — близько сорока руїн. Львівська галерея порятувала П’ятничанську башту (XIV століття). Зараз намагаємося врятувати Підгорецький замок. Але ж грошей ніхто не дає — третій рік поспіль не отримуємо ні копійки!
— До речі, про Підгорецький замок. Кілька років тому у Львові дуже гучно представляли фонд «Підгорецький замок». Чи є реальна користь від створення цього фонду?
— Поки що ні. Всі щось обіцяють, але, крім народного депутата Петра Писарчука та «Львівського пива», які допомогли відреставрувати Золочівський замок, ніхто коштів не дає. Отак наразі й обходимося — без державних коштів. Я часто думаю про те, що в радянський час, коли ще не можна було цього робити, ми довели до ладу Олеський замок — завдяки старанням Віктора Добрика й В’ячеслава Секретарюка (перші секретарі Львівського обкому КПРС. — "День"). Грошей давали, скільки нам треба було, — Олеський замок ми зробили за п’ять років. А Золочівський замок ремонтуємо 24 роки, Підгорецький — 12, і кінця-краю не видно. Хочемо відновити в Підгорецькому замку парк — це терасовий парк, побудований в 1630-х роках. Але для того, щоб його відреставрувати, треба зробити археологічні розкопки. А в Україні не виявилося потрібних археологів! Я особисто домовився з міністром культури Польщі, і він прийме двох наших археологів на стажування... Тобто, безумовно, шукаємо всі можливості, аби зарадити собі. Тепер щодо концесії: це незаконна справа. В законі написано, що замок може бути переданий у концесію, якщо там немає рекреаційної зони. А в нас біля кожного замку — державні парки. Пригадаймо випадок із замком у Свіржі, який належав Спілці архітекторів... І продавати замки не можна! Пригадаймо випадок із палацом Ланцкоронських (XVIII—XIX століття) у Старому Роздолі. Там були величезні цінності — все розграбували за радянських часів. Невідомо де поділися 30 античних скульптур — я звідти вирвав тільки чотири! Так от: продали цю будівлю одній жіночці за 205 тисяч гривень. Я б і сам його купив за таку ціну (сміється. — "День" ). Та жінка протримала палац шість років і продала. Потім палац ще раз продали. І що? Все стоїть на місці, якщо точніше — валиться. І це приватна власність! А що вже говорити про концесію???
— До речі, Петро Писарчук далі інвестуватиме в Золочівський замок?
— Він зараз братиметься за інше — відбудовуватиме Святодухівську церкву, що в центрі Львова, біля Головпоштамту, до 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича. Це дуже велика справа.
— Чи прибуткові сьогодні замки «Золотої підкови»?
— Безумовно! Ми вже починаємо бідкатися з приводу того, що не вистачає наукових працівників і обслуги — прибиральниць та садівників. Торік Золочівський замок відвідали 100 тисяч туристів. Прибуток порахувати легко: якщо кожен платить за квиток по 10 гривень, то в результаті маємо мільйон! Таке саме число людей відвідало Олеський замок. На новорічні свята мали замовлення з Москви — 240 осіб. Екскурсії, аби потрапити до замків, стоять у черзі годину, а то й дві! Прибутки — це добре, бо, якби не ці замки, я навіть і не знаю, що робив би! У Львові людей у музеях немає, а замки хочуть бачити туристи зі всієї Європи. І не тільки — кілька днів тому до нас приїжджали японці: проїхалися по наших замках, подивилися те, чого ніколи не бачили, і замовили мені книжку про Пінзеля. Таких цінностей, як в Україні, немає ніде. Я, наприклад, був у багатьох польських замках, але там немає таких цінностей, як у нас!
— Чи є ділянка роботи, котрою ви стовідсотково задоволені?
— Звичайно. Наприклад, я задоволений тим, що ми відреставрували Олеський замок, бо він лишиться людям, а там, у фондосховищах, близько 20 тисяч речей. Задоволений також Золочівським замком. Залюбки згадую той час, коли ми їздили в експедиції. А зараз мене страшно гнітить те, що я хочу щось зробити і не можу...
Повністю інтерв'ю з Борисом Григоровичем Возницьким можна прочитати тут.
На фото: більш-менш відновлені замки на Львівщині - Підгорецький, Золочівський, Олеський.
