У потязі Харків – Ужгород вагони-купе фактично нічим не відрізняються від звичайних плацкартних
Таргани спостерігаються у звичайному плацкартному вагоні, а купе – це значно вищий рівень – тут тарганів немає.
Тільки матраци й подушки брудні, але то, напевне, так і треба, щоб уникнути класової несправедливості. Нічого буржуям спати на чистих матрацах. Нехай занюхають як живуть прості люди.
Кожен охочий, кому зле їхати в душному вагоні, цілодобово має можливість посмикати за ручку забитого наглухо вікна.
Аби розвинути кращу витривалість пасажирів, провідник може розбудити неподалік Львова (о 4 ранку) того, хто їде до Ужгорода.
Таким сервісом найбільше обурюються ті, що їдуть до Польщі або Чехії. Звісно, вони звикли до того, що в потязі має бути чисто, прохолодно, і постіль застилає провідник а не пасажир.
І саме той пасажир, який після прибуття до Ужгороду, планував їхати до Чехії ніяк не міг змиритися з браком свіжого повітря. 14 липня у 12 вагоні він з усіх сил смикав за ручку вікно свого купе, кликав провідника, обурювався, а потім вибіг на коридор і врешті-решт йому пощастило трішки відчинити одне вікно. Від щастя юнак простояв біля нього кілька годин.
Потім до відчиненого вікна потяглися діти й дорослі пасажири з інших купе. Провідник час від часу ходив по вагону і пропонував гарячий чай. На таку пропозицію мало хто погоджувався. І без того було жарко. Провідник чим далі, тим більше насуплював брови, бо з кожного пасажира він має виторгувати не менше трьох гривень. А коли це не вдається, провідник мусить купити різницю за власний кошт.
Відчувається повне незадоволення провідника і пасажирів. Але більшість мовчать. Можливо, вони чекають, що в таких умовах з них виростуть загартовані воїни, або казкові Геракли, бо в іншому випадку таке байдуже мовчання наших людей зрозуміти важко.
