Йдеш на перформанс, а потрапляєш на концерт. Мистецький Харків експериментує з формою

Ганна Старкова  |  Середа, 15 червня 2016, 09:46
Види мистецтв, жанри, навіть глядацькі очікування — ніщо, коли мова йде про творчий процес. Дюжина харківських митців підготували проект «Тіні забутих пісень».
Йдеш на перформанс, а потрапляєш на концерт. Мистецький Харків експериментує з формою

Спільний доробок представили три самостійні команди: «Вся Надєжда» (Юлія Шевель, Влада Галкіна, Анастасія Яловега, Ігор Авдєєв, Артем Федяй та Сергій Полтавський виступили з традиційним багатоголоссям), Cobalt Guitar Duo (Максим Трянов і Андрій Брагін — з гітарною грою, електронними пристроями, композицією), «Лабораторія тілесних образів» (Ірина Авдєєва, Юлія Блоха, Катерина Радушинська та Тетяна Афанасьєва — з перформансом).

Щодо очікувань. Організатори писали в анонсі: «Експеримент, в ході якого відбудеться зустріч народної пісні і високотехнологічної сучасної музики, живого тремтливого голосу, навороченої хитромудрої електроніки та шаленого досвіду перформативного мистецтва. Мудра простота і примхливий академізм, вічна краса і животрепетний нерв, пекуча актуальність традиційного звучання і зухвала гострота імпровізаційного мислення».

Зустріч відбулася.

Виступ тривав близько двох годин і складався з окремих «номерів», які або супроводжувалися певними коментарями учасників, або ні. «Як ви помітили, тут деякі люди щось почали спорадично говорити. Ми спочатку домовились, що кожен під свою улюблену або знакову якусь пісню буде щось казати. Ніхто не знає, що взагалі буде відбуватися», — сказав Ігор Авдєєв після кількох перших композицій. Десь так і було.

Музиканти підготували аранжування частини пісень. Для їх виконання співці ставали за мікрофони, розташовані вглибині сценічного простору. Потім вони виходили наперед, щоб заспівати без підсилення або коментуючи щось для глядачів. Певні «номери» супроводжувалися перформансом. Місце, для цього призначене, було досить обмежене. З одного боку — мікрофонами та екранами, а з іншого — глядачами (традиційної сцени у театрі «Арабески», де презентували проект, немає).

Однак, народні співи — причому і підсилені апаратурою, і «живі», — та електронно-гітарний дует заворожували. «Рухотанець» не втрачав чуттєвості, хоча, частково виконуваний на підлозі, «губився» за головами глядачів, які щільно заповнили зал.

Очікуваної цілісності не було.

«Наш концерт дуже особистий, тому розповім особисту історію», — сказав Артем Федяй. Він повідомив, що якось за покликом душі відправився до Києва — там зміг долучитися фольклорного руху. Та повернувся до Харкова — за покликом серця. Коханій, ще перебуваючи у столиці, він співав псальму «Ой ви, голуби». Вона увійшла до програми «Тіней забутих пісень». Особистим ділилися й інші співці. Музиканти Cobalt Guitar Duo та перформери «Лабораторії тілесних образів» відмовчалися.

З відгуків до проекту: «Вчора спостерігали за ходом експерименту від «Вся Надєжда», Cobalt Guitar Duo і «Майстерні тілесніх образів». Це були прекрасні звуки, які добре вкладаються в голові та тілі. Вже давно помічено, що народ наш дуже занурений в свої думи і смуток, це відбивається і в піснях. Треба всупереч цьому стереотипу направляти свій погляд в інший бік».

Погоджується режисерка та дослідниця Олена Апчел: «Як людина я отримала величезне задоволення від пісні в чистому вигляді. Від звучання. Це мене включало до свого особистого сакруму». Її професійна думка дещо відрізняється: «Як режисеру мені було нудно і порожньо. Безглузді символи, розвалення між номерами. Немає мостів. Даремні «пластичні етюди». Дурні переходи. Я б навіть сказала — відсутність переходів. Каша якась. Режисерське пекло. Перформативний простір для мене — це набір дзвінких символів. Єдине, що задзвеніло — це пояснення босоногості. Все інше не пов'язано і не дзвенить». Зазначимо, що в одному з коментарів Ігор Авдєєв розповів, що босота артистів — не задля аутентичності та близкості до коріння (хоча й не без цього), а за звичкою. Учасники хору репетирують у литмузеї, де килимове покриття, тому доводиться роззуватися. «Ми три роки поспіль навіть більше там співали. Просто босоніж зручніше співати», — зізнався він.

Жанр дійства Олена Апчел визначила як «збірний концерт з підтанцьовкою». «Я останнім часом сувора в критиці. Мені набрид претензійно поганий продукт. А тут сам продукт — чудовий. Ці пісні, спів — це ворота якісь езотеричні. Магія. Але то як вони співають, як затиснуті, як дивляться, як стоять, як кажуть — руйнує їх скарбницю. Ну а танці-шманці з претензією на філософський антропологічний контемп — взагалі все зруйнували. Тому мені ще й сумно. Як люди власне багатство не бачать?», — строго зазначила експертка. Але додала, що за певної роботи («познімати комплекси і зажими», «розкрити фан», «дати зрозуміти, що вони можуть бути чарівниками», прогнати танцюристів, «роздуплити» гітаристів) проект може стати «фольклорним скарбом нації».

«Спочатку здавалося, що вони один одного соромляться», — висловив думку один з глядачів одразу після перегляду. Позбавленою зайвої скромності виявилася одна з маленьких глядачок — тут зазначимо, що дітей було чимало, — яка на межі сценічного та глядацького просторів улаштувала власний танцювальний перформанс. Періодично до неї приєднувалася ще одна дівчинка, а під пісню «на біс» — вийшла й мама.

Світлини надані Галиною Жучковою.

comments powered by HyperComments