Книга-прощання: в Спілці була презентована посмертна збірка Майї Львович

«Це – книга-прощання, – розповів поет Віктор Бойко, – це книга, яка є відповіддю на листи людей, яких вже нема. Це звернення до тих людей, які є навколо, але яких близько було так мало, що з ними вона говорила неначе крізь стіни. І так як вона писала і білоруською мовою, і українською, то її вірші не є перекладами з однієї мови на іншу. Вони є неначе варіантами думки, яка викладена українською та білоруською мовами. Але себе вона вважала литвачкою. Тобто, білоруською, яка жила у Великому Литовському князівстві. І в її книгах немає поділу на закордон і те місце, де вона жила. Для неї Україна і Білорусь – це одна територія її уподобання, її душі, її сподівань».

На презентації збірки «Лети, ластівко» були присутні і білоруським письменники, і представники харківської громади. Вони не тільки зачитували вірші Майї Львович, а й ділилися власними спогадами про неї.

«Стрижень творчості Майї Львович в тому, що таке буди людиною, що таке батьківщина, що вона не продається, що таке поняття, як мова, є не просто засобом спілкування, а головною ознакою нації, – підкреслив Бойко, – можна про Майю Львович багато говорити, бо в неї вийшло кілька збірок. Вона писала не літературною білоруською, а так званою тарашкевицею. Це варіант мови, який шанують, яким користуватися люди творчі – письменники, художники, композитори».

«Книга посмертна, але вірші писалися в різний час, – розповіла Олександра Ковальова, поетеса та упорядниця даної збірки, – Майя дуже унікальна поетеса. Вона має три корені на цій землі – білоруський, брестський та український. Книги завжди виходили в неї дзеркально – білоруською та українською. Білоруська для неї була найріднішою, але і за українську вона постраждала. А вірші в неї різні. Можливо, вони пронизані смутком. Бо життя таке, біографія трагічна».

Вона розповіла, що Майя Львович народилася в ідишимовній родині. Свого часу її сім'ї довелося тікати з Білорусі до Одеси. 1933 року, в трагічний час для України, з яким вона згодом зв’язана свою творчість, поетеса переїхала до Казахстану. Там вона мала проблеми зі вступом до університету. «Вона хотіла вчити українську мову, а їй не дозволяли, – пояснила Ковальова, – от такі тоді були ідеологічні аспекти». Через це її мати була змушена звернутися то партійної верхівки, щоб донці таки дозволили вивчати українську.

Значну частину свого життя Майя Львович була прикута до ліжка. Проте це не завадило їй бути шанованого поетесою та мати багато друзів. Олександра Ковальова згадувала, як приїхала до Білорусі замість неї. Там вона побачила велику кількість літераторів, які з любов’ю та повагою ставилися до Львович.

«І у них перша асоціація «Україна-Харків» – «Майя Львович», – розповіла літераторка, – вона багатьох перекладала. Все це велике творче життя. Великий-велике надбання. А це книга – посмертна. Ми зі Світланою Зайцевою, яка дуже дружина з Майєю Львович, відібрали те, що нам здалося таким життєрадісним, таким життєствердним. Таким і українськими, і білоруським. Таким глибоким. І мені здається, що ця книга особливо проникнута такими настроями. Вона дуже симпатична».