Антологія сучасної української літератури. Про письменників розповіли за допомогою кіно
Цикл, який отримав назву «Антологія сучасного українського оповідання – Україно, давай, Україно!», присвячений шістнадцяти сучасним українським літераторам. В їх зйомці взяли участь чеські, словацькі та польські режисери, а самі покази були організовані завдяки Чеському центру в Києві. Загалом, це були кіноесеї про українських письменників та письменниць, які в липні 2015 року взяли участь у центральноєвропейському літературному фестивалі «Місяць авторських читань».
Всі покази пройшли в книгарнях «Є» різних міст України – Харкова, Києва, Вінниці, Дніпра, Івано-Франківська, Луцька, Львова, Рівного, Сум, Тернополя та Хмельницького з 15 по 19 листопада. Під час них глядачі могли ближче познайомитися з такими літераторами, як Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Олександр Ірванець, Тараса Прохасько, Софія Андрухович, Сергій Жадан, Юрій Винничук тощо. При чому не тільки з їх творами чи історіями особистого життя – під час короткого проміжку часу (8 хвилин) вони ділилися роздумами про суть творчості, культуру, літературу та її призначення, розповідали про ситуацію в Україні, роздумували, що означає батьківщина і не тільки.
«Відчуття Батьківщини включає в себе дуже багато понять, – розповідає Тарас Прохасько, – з наймасштабніших – це держава, суспільство, народ, мова, земля, історія, люди, міфи, культура. І все якось так складається, так останнім часом якось прямує, що надійними, справді українськими та незрадливими залишаються міфи. І, звичайно, земля. Покалічена, понищена і засмічена, але безглуздо прекрасна».
«Для мене у будь-якому тексті йдеться передусім про порозуміння, – продовжив він свої роздуми, – і я дуже добре розумію, що коли я пишу українською для українців, то я також думаю про порозуміння. Тому що те, що будуть читати українською мовою – це ще тільки один з рівнів розуміння. А я хотів би. щоб зрозуміли те, що говорю. І розумію, що одне те саме слово не може бути зрозумілим однаково двом людям. І література – то є, власне, спроба знайти це порозуміння. І коли література перекладається на інші мови, то ця спроба порозуміння тільки розширюється».
Окрім філософських роздумів, під час циклу фільмів можна почути і про злободенні проблеми. «Проблеми України – війна, анексія Криму, російська агресія, російські танки на території України – вони ж проходять не через міста, – розповів Сергій Жадан, – вони проходять через родини. Родини розпадаються. Хтось іде на один бік, а хтось – на інший. Чоловіки розлучаються зі своїми дружинами, діти відмовляються від батьків. Постійно це бачиш. На кожному кроці бачиш: «Мій син пішов воювати за Україну. Я від нього відмовляюсь. Це не мій син». Або навпаки: «Моя донька підтримує сепаратистів. Я з нею не спілкуюся». Колишні друзі, колишні родичі перестають спілкуватися. Це набагато жахливіші речі, ніж втрата території. Бо територія, шматок землі не варті жодного людського життя, жодної біографії».
«Є проблема європейських інтелектуалів, яка мене просто вбиває, – зазначив Жадан, – я з цим постійно зустрічаюсь в Німеччині. Вони далі живуть 20-м століттям. У них далі триває Холодна війна, у них далі йде протистояння Америки та Радянського союзу». За його словами, такі люди продовжують жити колись давно нав’язаними поняттями, абсолютно при цьому не знаючи ситуацію в Росії і Путіна, а реальність сприймають через монітор телевізора. При цьому з нею вони не хочуть прощатися – адже, незважаючи на жодні доводи, вони не бажають руйнувати зручні та привабливі шаблони.
«Доки вони говорять про протистояння Америки та Росії, щодня на сході України гинуть люди. Гинуть від того, що там почалася війна, яку нам інсталювала Росія. Мій тато живе в селі. Він має телевізор, де всього п’ять каналів. Інтернетом він не користується, книги не читає, але йому вистачає розуму зрозуміти, що коли в твою країну прийшла війна, прийшли окупанти, то це війна проти твоє країни. Все дуже просто... Не потрібно бути інтелектуалом, щоб зрозуміти. От не було російських диверсантів на Донбасі – не було війни. Тільки вони з’явилися – почалася війна».
Загалом, сюжети всіх кіноесеїв вміщаються у 8-хвилинний формат, під час яких автори рефлексують не тільки про свою особистість та власну творчість, а й про те, що відбувається навколо них, а також про ті теми, які будуть актуальними завжди та всюди.
