Проповідь архиєпископа Ігоря на Вознесіння Господнє
Та навіть за один день стільки думок, переживань, вражень може промайнути в нашій свідомості!.. І буває, що саме цей день потім знов і знов згадується нам довгі роки. Ми повертаємося до нього думками, ми знов і знов переживаємо те, що спіткало нас у цей день.
Мабуть, саме такими були ці десять днів, до яких апостол Лука повертається і наприкінці свого Євангелія, і на початку розповіді про ранню історію Церкви в Діяннях святих апостолів. Він проваджує нас у відчуття тієї миті, яка дарується апостолам, щоб ще раз озирнутися назад. Вони ще не прийняли благодати Святого Духа. Вони ще не стали оновленими у Христі людьми, якими ми побачимо їх у той час, коли вони мандруватимуть цілим світом. І ось ці десять днів для них стають, для кожного особисто, днем підготовки до чогось невідомого. Вони не знали, коли і як зійде на них благодать Святого Духа. Вони чекали нової духовної зустрічі з Учителем, яку Він їм обіцяв – вони вірили Йому. І ця віра переживалася протягом десяти днів.
Дуже важливий, часом важливіший за саме свято, той період, у який ми готуємося до цього свята. Пригадаймо, як під час життєвої кризи ми переживали говіння – підготовку до святого причастя і зустрічі з Христом, супроводжувану глибоким аналізом свого попереднього життя. Христос приходить нам на допомогу тоді, коли ми Його потребуємо. Аналіз же попереднього життя здійснюється не для того, щоб ми переконалися, які ми слабкі, немічні, скільки помилок робимо і як зухвало було б нам при цьому зважитися на відповідальну справу. Ні, не для цього дається нам чи то сповідь, чи іспит совісти.
Господь дає нам шанс відчути Його потребу в нашому житті. Ми ніби розгрібаємо завали сміття, що назбиралися в нашому минулому, очищуємо для Господа місце у нашому внутрішньому світі й просимо: «Боже, я такий слабкий, я знаю, що не можу здійснити все заплановане мною! І саме тому я прошу: будь зі мною завжди! Будь зі мною в цю мить і надихай мене Своєю силою, Своєю присутністю». Тільки тоді, коли ми дійсно цього запрагнемо, Дух Святий може прийти нам на допомогу.
Напевне, такими молитвами і такими переживаннями наповнюються ці десять днів очікування апостолами благодатного приходу Святого Духа. Але Господь не залишає Своїх учнів у цей час самотніми. Апостоли одержують від Нього знаменний дарунок – знак Його постійної присутности в житті Церкви.
Хіба ж треба було Синові Божому видимо віддалятися від землі на небо, щоб відкрити їм дорогу в Небесне Царство? Та й Небесне Царство, ну хіба ж воно справді знаходиться нагорі, на небі? Ні! Але це було Його послання до апостолів, а через них і до нас, християн. Господь Ісус Христос показує нам краще, ніж би Він оповів словами, якого умовною для Нього, і для тих, хто вірить у Нього, є ця грань – між видимим світом і Небесним Царством. Він ніби кличе апостолів і всю Церкву вирушати в дорогу слідом за Собою. Кличе у вічне життя, у Небесне Царство. Він дає десять днів для підготовки прийняття посланця цього Царства – «зодягнення силою з висоти». Десять днів молитви і роздумів, які даються нам теж за пораду: завжди передбачати у житті час спокійної молитовної підготовки до якоїсь справи. Господь нагадує про необхідність перед початком будь-якої відповідальної справи звільнити свою душу від намулу минулого, звернутися до Христа, відчути і пережити, як у своєму вознесіння Він звертається до нас і кличе нас у дорогу з Собою, обіцяючи при цьому Свою вічну присутність.
Отже, це свято не стільки прощання з Христом у тілі, скільки зустрічі із Ним як вічним Главою Церкви, Який і в цю мить, і завжди присутній у ній у Святих Тайнах. Присутній невидимо для нас, але відчутно для наших з вами сердць. Він, Господь і Бог, наповнює наше життя тим сенсом, який і увиразниться остаточно за кілька днів, коли на Сіонську горницю зійде послання до всіх народів. Зійде видимо, зображуючи полум’яними вогнями благодать дарованого через молитву Спасителя Святого Духа. Амінь.
