Полювання на білого слона
Кожного разу, зіштовхнувшись з посадовцем через його інтерв’ю або заяву на сторінках газет чи телеекранах, ми чуємо виправдальні сентенції на тему: «у держави немає грошей». Скасування пільг, збільшення пенсійного віку, закриття, розпродаж, скорочення тощо – бо «у держави немає грошей», бо Україна, звісно, країна бідна і звідкіля ж їх дістати. Хтось здивується: «як же грошей немає, коли вулиці дорогими автівками забиті», що ж, йому одразу пояснять, що в автівках чесні бізнесмени, а він невдоволений комуняка. Насправді серед власників цих авто виявиться повно посадовців, у тому числі тих, що так бідкались про вбогість країни і чиї достатньо пристойні зарплати все ж таки скромніші за їх придбання. Проте, про корупцію пізніше, а зараз повернемося до наших слонів і пов’язаної з ними сентенції «немає грошей».
Є у Харкові така установа – «Харківський профсоюз студентів». І він привертає увагу не лише своїм ставленням до мовного питання. Як ви гадаєте, що ця профспілка собою являє? Кілька молодиків, що гордовито і діловито п’ють каву за ноутбуком (в перерву вони роблять те саме в сусідньому кафе, котре навіть вказують як орієнтир для відвідувачів під час телефонної розмови). Головна їх задача – освоєння коштів виділених, звісно державою, і «піар» своєї установи для виправдання в очах студентства її існування.
Ця інформація перевірена і взята під час розмови з цими «високоосвіченими спеціалістами». Оскільки данна профспілка створена не демократичним студентським рухом, то і її керівники не обрані лідери, а призначені чиновники. Певно дітки тих самих, що у дорогих авто плачуть про «мало коштів» і пропонують боротися з пільговиками (адже навряд чи в штучну профспілку беруть професійних людей на конкурсній основі – такі, ще чого доброго перетворять її на реальну !). У той же час трепетно дбаючи, за державний кошт, про білого слона у центрі Харкова, виділяючи гроші навіть на рекламу його існування. Ось ми нарешті й знайшли нашого першого «білого слона» - себто річ помітну, ба навіть показову, при цьому дорогу в утриманні і непотрібну.
Профспілка - приклад показовий, але для повноти картини до цього «слоненяти», гадаю, слід знайти, щось більш значуще. І знайдемо ми його через такого відомого «слонозаводчика», як «Південна залізниця». Установу, що теж полюбляє бідкатись про нестачу власних коштів і наголошувати на необхідності скасування пільг (звісно, не для залізничників, а для пасажирів), і підвищення оплати своїх послуг, якість котрих має бути кращою.
При всьому тому, "бідна" залізниця спонсорує спорт, будує каплиці, створює і утримує партію «Відродження», і взагалі всіляко своїми вчинками перекреслює власну тезу про бідність. Ні, меценатство це чудово, але ж не за рахунок сіроми, адже клієнти Південної залізниці, що наповнюють її електрички та плацкарти поїздів, м’яко кажучи, не з найбагатших.
Ага, слони. Найвідоміший мені залізничний «білий слон» має блакитний колір і зветься «Залізничний вокзал Левада» (біля метро «Проспект Гагаріна»). З’явився він ще за Кучми, в результаті «реконструкції». Реконструкція ця не збільшила кількість функцій і пропускну спроможність вокзалу, а навпаки, створила купу незручностей для пасажирів і коштувала багато грошей, зате, як усе виглядало! Блискучі турнікети задля квитків зі штрих-кодом (страшенно часто ламалися і вимушено дублювалися контролерами), викладенні рожевою плиткою низькі перони (незручні взагалі, а особливо для пенсіонерів, інвалідів тощо) і туалети, кількість кабінок у котрих створює пречудові черги.
Зате,як ця «реконструкція» радісно репрезентувалася керівництвом і Південної, і взагалі Укрзалізниці у ЗМІ!
А скільки таких «слонів» було створено взагалі? Адже мало не кожна державна установа в країні активно займається окозамилюванням – вирощує «слонів», у той час, як на дійсно необхідні проекти «грошей немає». Проте у цих звіряток є вразливе місце. Вони завжди вирощуються на показ, і якщо журналісти відмовляться освячувати ці жертви новомодному божеству Піару, чи більш того, почнуть критичне полювання на «білих слонів» - вони зникнуть. Це справжніх слонів шкода, а цих – ні.
