"Не так страшні обстріли на війни. Страшна людська байдужість на мирній території."
Вівторок, 9 вересня 2014, 23:13
Активістка ініціативи "Армія SOS" Аліна Михайлова поділилася враженнями від поїздки на війну у Facebook. Роздуми волонтерки є приводом замислитись для кожного. "Справжня Варта" подає текст зі збереженням авторської пунктуації.
"Не так страшні обстріли на війни. Страшна людська байдужість на мирній території."

"Після кожного приїзду з зони АТО хочеться назад ще більше. І вже не так страшні обстріли на війни. Страшна людська байдужість на мирній території. Страшне звичне життя людей... Страшно, коли людина купляє собі дорогуще шматтьо, на вихідних їздить в інші міста/країни просто відпочити. Мені от цікаво тільки від чого? 
Коли розмови ведуться про кохання-штовхання, про те, як затусили в клубі вчора і хто там кому що купив. 
Ах, так. Ще іноді про те, що нас всіх злили, а всі диванні аналітики це передбачили ще до майдану 

Є нестримне бажання зібрати мирян і кинути в котьол десь біля Дебальцево. Щоб людина відчула на собі,що є та війна. Як це просинатися від крику "ЗАЛП!" і швидко скочуватися в окоп. Як це, коли твої речі спалені градами і ти спиш на попаленій землі в розірваних берцах і обгорілій формі та мріяти і рахувати дні до приїзду волонтерів... Чи будуть у людей після того бажання снідати та вечеряти в ресторанах? Купляти сумочки по 1000$? Будуть... Бо вони туди не поїдуть.

Краще пролежати ніч в бліндажі під обстрілами с побратимами, ніж засинати в кроватці під рьови п'яної молоді, гуцання музики, салютів, з страшною ненавистю до всіх навколо, до цього грьобаного мирського життя.
І боляче і злісно від того, що я змінити нічого не можу. Я не можу змусити цих 25 річних х**лів викинути пляшку, взяти зброю і йти захищати свою неньку чи хоча б шукати можливості допомогати патріотам не словом, а ділом. 
Я можу тільки пристиди їх... А чи є від того сенс? Адже більшості так всеодно... Більшість, як завжди, скаже мені : "іді дєтєй рожай та борщі варі"

А ми, друзі, тримаємося! 
Хлопчики на війні завжди так раді нашим приїздам, вашим посилкам. На таботрі в Дебальцево солдати приходили просто сказати "привіт" , пожати руку, випити чаю та розпитати що там? "А як там люди в Дніпрі? Як харківчани? А хто допомогає більш за все? Народ постійно нам щось збирає, так? Що кажуть? От молодці а. Скажіть, що ми тут до останнього!!! Що ми задню не дамо! За них, за вас, за наші сім'ї, нашу Україну!!"

 

І поки там є хоч один наш солдат - ми будемо їздити. Ми будемо допомогати. Ми будемо волонтерити цілодобово. Вишукувати шляхи поставок... Ми навчимося абстрагуватися від зайвих людей і націлено, ще більше, ще швидше наближатимемо перемогу разом з патріотами на сході!

АРМИЯ SOS щиро дякує усім людям, які розуміють, що війна - це не слово на папері чи в Інтернеті. Тільки разом ми сила! Тільки разом ми дамо по носу російській погані, що лізе в наш спільний дім!

Слава Україні! 
Нашим Героям слава!!!"

 

Цей пост у Facebook можна переглянути тут.

Фото користувача Alina Mykhailova

 

 
comments powered by HyperComments