Травматизація впливає не тільки на окремого індивіда, а й на суспільство в цілому
Про це говорили під час міжнародного форуму «Подолання – від конфліктів до діалогу та подолання травми», який став став логічним завершенням однойменного проекту. Спікери розповіли, що травма окремих індивідів може призвести до травматизації всього суспільства, особливо враховуючи всі ці події, які відбулися в Україні за останні декілька років.
«Конфлікт зачепив майже всі сім’ї не тільки Сходу, а й всієї України в цілому, – розповіла Тетяна Гавриш, почесний консул Федеративної республіки Німеччина в Харкові, – мені здається, що ми можемо подивитися на це набагато ширше. Ми повинні пригадати, що практично кожна родина у другому, третьому і навіть четвертому поколінні переживає травми одна за одною, які були викликані історичними обставинами. Місто, яке за часів Російської імперії було третім по статусу, було містом науки, освіти, великого бізнесу, в один момент потрапило дуже складний історичний вир червоного терору, це був один з ключових центрів Голодомору, потім сталася Друга світова війна. І сьогодні Харків знаходиться на піку подій».
За її словами, особиста свобода, свобода мислення, можливість самостійно приймати рішення, можливість дивитися в майбутнє і боротися за нього – все це дуже обмежується страхами, які культивуються, починаючи від бабусь та дідусів. Навіть на сьогоднішній день люди не впевнені, що станеться з ними завтра. Тому зараз так важливо не тільки допомогти людям, які пережили травму, а й відмовитися від старих парадигм, які заважають суспільству рухатися вперед. Проте Тетяна Гавриш зазначила, травматичні події здатні дати поштовх до розвитку: «Це змінило та загартувало людей, зробило їх добрішими. Адже немає жодного мешканця регіону, який тим чи іншим чином не допомагав би своїм землякам, які опинилися в більш складній ситуації та втратили власні домівки».
Приблизно таку ж думку виказала Ірена Голуба, міжнародний консультант, гештальт-терапевт: «Феномен посттравматичного стресового зростання менш вивчений. Але на сьогоднішній день вже доведено, що при правильному поводженні травма може нести за собою розвиток, усвідомлення, глибше поцінування життя, любов, бажання міряти, ставити цілі та досягати їх».
Керівниця проекту «Подолання» Ольга Пішель, розповіла, що вона вперше стикнулася з наслідками травматизації після початку воєнних дій на Донбасі. «В Харкові, на Південному вокзалі, я побачила прифронтове місто, – згадувала вона, – з солдатами, біженцями, страхом, горем та сльозами. В один час моє життя перевернулось. І після 30 років перебування в Німеччині я стала частиною того, чим зараз живе вся Україна. Ми, люди, які виросли в мирі, думали, що війн не буде. Це така рокова помилка. Волонтери, психологи, медики, соціальні працівники, які взяли на себе основний тягар допомоги постраждалим, стали першими, хто це зрозумів».
Проте як в Україні, так і в Німеччині до 1992 року, коли туди прибули біженці з колишньої Югославії, експертам не вистачало знань, як боротися з наслідками воєнної травми. До цього моменту в жодному виші не було психологічного факультету, на якому вівся курс з наслідків воєнної травматизації. Проте вони можуть значно зменшитися, якщо суспільство визнає цю проблему і стане з нею боротися.
