Кривавий Марс над Луганськом: за що боролися....
Вівторок, 9 червня 2015, 16:30
Варто відзначити, що на перших етапах окупації Луганська практично усі думали, що усіма бойовиками з георгіївськими стрічечками управляють місцеві нардепи від ПР (Єфремов, Струк, Горохов та ін.) і можуть як дати команду «фас!», так і команду «фе!».
Кривавий Марс над Луганськом: за що боролися....

Проте наступні події показали, що «біло-сині» нардепи і керівництво Луганської облради поступово втрачають контроль над ситуацією і вже невідомо, хто від кого більше залежав - озброєні бойовики від них, або навпаки.

Показовий випадок стався у кінці весни, коли наші «батьки області» поїхали домовлятися в Київ. Із достовірного джерела, наближеного до керівництва облради відомо, що Єфремов, Голенко і К0 зустрічалися з «київською хунтою» і домовилися про варіант «Луганська автономія у складі України». При цьому бойовики повинні були покинути захоплені будівлі і роззброїтися.

Проте після повернення нардепів-регіоналів у Луганськ «народний губернатор» Болотов поговорив по телефону з кимось з московських кураторів, і йому було заборонено складати зброю. Після цієї події наші нардепи від ПР опинилися в абсолютно ідіотській ситуації і виглядали як підлітки-гопники, які пограбували перехожих, але  не мають можливості повернути награбоване, оскільки воно контролюється вже гопниками старше.

Референдум 11 травня сепаратисти готували на швидку руку, але з властивими путинцям диктаторськими замашками. З міського і обласного управління освіти, представленої в основному «регіоналами», дзвонили директорам шкіл і «наполегливо рекомендували» відкрити виборчі дільниці. Якщо хтось апелював до українського законодавства, до них присилали автоматників, і ті пояснювали вже популярніше. Був випадок, коли директора школи, який відмовився проводити сепаратистський референдум, взагалі викрали; потім, правда, відпустили.

На референдум дійсно прийшло багато луганчан. Не оголошені 90%, але все одно досить. Багато хто з них не читав новини в Інтернеті, а переважно слухали оповідання друзів, частина з яких тоді записалася в «ополчення». Тому в їх очах ворогами був «Правий сектор», Нацгвардія і інші українські підрозділи. А ті, хто реально грабував місто - це були «захисники», «наші хлопці». Поки ці хлопці били «правосеків», захоплювали банки із складами, розгулювали зі зброєю по місту – все було гаразд. Протверезіння наставало лише у тому випадку, коли прихильник сепаратистів сам потрапляв під роздачу.

А ловили, грабували і били в Луганську не лише євромайданівців. Підприємці не менше активістів і журналістів ризикували опинитися «на підвальчику» або з кулею в грудях. Озброєні люди могли серед біла дня зупинити вподобаний автомобіль і викинути звідти законного власника.

Якщо чинив опір - могли і пристрелити. На першому етапі «російської весни» звертатися в міліцію ще мало якийсь сенс, а після 30 квітня це стало даремним заняттям, оскільки Луганське обласне УВС було евакуйоване в Сєвєродонецьк, будівля захоплена сепаратистами, а в місті залишилися лише лояльні до них працівники міліції, у тому числі і злі на євромайданівців після київських подій бійці «беркуту».

Варто відзначити, що в Луганську у той час немало було і супротивників відділення Донбасу від України. Але аргументи таких людей мало хто слухав, а незабаром і зовсім стали переслідувати.

Після 11 травня було грандіозне «кидалово» Кремля по відношенню до луганських сепаратистів. Оголосивши результати свого референдуму, вони дізналися, що Росія «з повагою ставиться» до цього, але приймати до свого складу ЛНР не збирається. Тобто, гуманітарна допомога буде, військова теж, але ось витрачати свій бюджет на нові голодні роти кремлівський «цар» не готовий.

Проте, основна частина луганчан продовжувала свято вірити, що Росія їх забере собі і годуватиме. Замість цього в місто прийшов голод, війна і розруха.

Після «російської весни» в Луганську почалося «російське літо». 2 червня о четвертій ранку сепаратисти почали штурмувати луганський прикордонзагін, що дислокувався недалеко від житлових будинків кварталу Мирний. Місцеві жителі в жаху прокинулися, не розуміючи, в чому справа. Перша спроба штурму була відбита, після чого бойовики зайняли довколишні будинки і почали стріляти по прикордонниках з автоматів і гранатометів з вікон. Була створена конкретна загроза життя мирному населенню.

Але чомусь багато хто з луганчан як і раніше був упевнений, що стріляють «правосеки», а мирні ополченці їх захищають. До речі, ще навесні українські телеканали були в місті відключені, а замість них транслювалися російські. Пропаганда «зомбоящика» зробила свою справу.

Прикордонники попросили командування зробити підтримку. На допомогу прилетіли літаки, які довго крутили над кварталом, але не стріляли. Зате в середині дня в центрі міста стався трагічний випадок, логічного пояснення якому досі не можуть знайти. Центр міста, луганська ОДА, захоплена сепаратистами. Пролітає перший літак. Потім другий - і чутні вибухи.

Замість одного з вікон зяє димляча діра, на землі купа воронок, декілька поранених і трупів. Версій народжується декілька. Українські силовики і сепаратисти звинувачують один одного: ЛНРівці стверджують, що літак «київської хунти» стріляв по будівлі некерованими ракетами, а генштаб ЗСУ - що вибух у будівлі стався через необережне поводження з боєприпасами.

Версія про те, що стріляли з ПЗРК по літаку, але ракета потрапила в кондиціонер, розташований на будівлі, не витримує ніякої критики - під тим вікном кондиціонера взагалі не було.

 

Сепаратисти знайшли безліч осколків авіаційних ракет і виклали їх на український прапор перед будівлею. Правда, з ними теж було не все однозначно: одну з розірваних боєголовок вже бачили на якомусь блокпосту.

Ще одна версія: літак дійсно стріляв, але це був або російський, або літальний апарат, віджатий у ЗСУ в Криму. Прибічники цієї версії підкреслюють, що до червня 2014 року українська армія повністю не контролювала повітряний простір над Луганськом, станція радіолокації була захоплена бойовиками місяць тому, а містом ще з квітня літали російські літаки.

А що, російська авіація хіба не могла «торохнути» по болотівцям, які засіли в адміністративній будівлі? Особливо враховуючи той факт, що ті курирувалися Єфремовим, який до кінця травня вже був готовий злитися «київській хунті» на правах автономії.

Правда, неясно тоді, чому українські силовики стали раптом взагалі заперечувати сам факт авіаудару по ОДА, придумавши версію з кондиціонером. Хоча ця подія сталася в центрі міста, і як мінімум декілька десятків луганчан бачили, як один з двох літаків, що пролітали високо в небі, спершу відкинув теплові пастки, а після - відпрацював по будівлі.

Є також версія, що український літак Су- 25 зробив постріли некерованими ракетами С-8, але в той же час із землі була здійснена невдала спроба підбити цей літак, внаслідок чого окрім вибухів від авіаснарядів пішов ще один. Прибічники цієї версії спираються на зйомки з камери, розташованої на одній з найближчих будівель.

У будь-якому випадку історія ця так і залишилася таємницею, покритою мороком. Адже незалежні розслідування обставин трагедії, що забрала життя кількох чоловік, не проводилися; а «залежні» - звинувачують у всьому протилежну сторону.

Після цього подій 2 червня різко збільшується кількість тих, які бажають покинути Луганськ. Вокзали переповнені, люди хапають найнеобхідніше, гроші, дітей і швидше виїжджають. Незабаром сепаратисти таки захоплюють прикордонзагін і ряд інших об'єктів, а до Луганська підходять ЗС України і інші силові підрозділи. Починаються активні бойові дії з численними жертвами серед військового і цивільного населення. Використовується важке озброєння. Ті, хто не встиг покинути місто, ховаються в підвалах.

У червні і липні більшість луганчан, які залишилися в місті, сидять без світла, води, щодня ризикуючи потрапити під арт-обстріли. Обласний центр потрапляє в блокаду: закриваються магазини, банки, інші установи, виникають перебої з продуктами першої необхідності.

У серпні армія України вже починає заходити в місто, з'являються чутки про втечу і загибель «народного губернатора» Болотова, замість якого призначається Ігор Плотницький. У місто заходить перший російський «гумконвой», після чого сепаратисти (за версією українських ЗМІ, ще і з підтримкою регулярної російської армії) виконують контрудари. ЗСУ несуть втрати, залишають спроби взяти штурмом місто, відходять на Щастя і Станиці Луганської і тримають оборону.

 

 

comments powered by HyperComments