Нові політичні проекти: Фронтальна хмарність, місцями сильна
Четвер, 20 травня 2010, 20:38
У першому турі президентських виборів ті кандидати, які переконували нас у власній новизні, сумарно здобули понад 20 відсотків голосів. За дуже-дуже умовно «нових» Тігіпка та Яценюка з надією проголосувало без малого 5 млн. громадян. Це свідчить про колосальний суспільний запит на нових лідерів, нові ідеї, нову політику. Проте перевагу в Україні все ж таки поки що зберігають старі політичні сили. А де ж ті кандидати-новатори, що кинули серйозний виклик В.Януковичу та Ю.Тимошенко? Чи не розгубились вони після першої поразки? Чи ще пам’ятають про них виборці?
Нові політичні проекти: Фронтальна хмарність, місцями сильна

Чергове соціологічне дослідження Київського міжнародного інституту соціології (квітень 2010 р.) свідчить, що до повного забуття ще далеко, але процес вже пішов. Якби вибори до Верховної Ради відбувались у найближчу неділю, за «Сильну Україну» С. Тігіпка ладні були голосувати 8,1 % виборців, за «Фронт змін» А.Яценюка – 4,1 %.

Звичайно, почесно долати 3-відсотковий бар’єр в одній компанії з Партією регіонів і Блоком Тимошенко на тлі непрохідних за цим опитуванням комуністів, свободівців та литвинівців. Проте, для недавніх кандидатів у Президенти динаміка не дуже втішна. Адже ще 17 січня за Сергія Тігіпка віддали бюлетені понад 13 % тих, хто взяв участь у першому турі. За Арсенія Яценюка голосувало майже 7 %. Зрозуміло, що президентські перегони мають власну специфіку, минув певний час та й не можна ототожнювати персони кандидатів на пост Президента з політичними силами, які вони нещодавно очолили. Але і підстав для поступового падіння рейтингів теж вистачає.

Обидва названі кандидати з більшим чи меншим ефектом використали телевізійну картинку та інші форми реклами для завоювання виборців. Успіх обох – і Яценюка, і Тігіпка, обумовлений, насамперед, колосальними сподіваннями українців на прихід якихось нових, кращих вождів, які зроблять всім нам добре. Або й поширеним принципом «хай гірше, аби інше». Ключова ознака «медалістів» перегонів – мають бути вірогідно кращими, не такими, як попередники. Оця потреба суспільства в якійсь іншій владі, плюс великі фінансові витрати, плюс потужна реклама разом й дали названим кандидатам високі результати. А що вони є без телевізора, без виборів, без великих грошей?

Після президентських виборів Тігіпко та Яценюк обрали різні шляхи пристосування до нової реальності. Перший формально не відмовився від власного політичного проекту, але пішов працювати до «регіонального» уряду. Перспективи Тігіпка – тема окремої розмови. А ось Яценюк залишився у публічній політиці, формально на полі опозиції. Заходився нарешті розбудовувати партію «Фронт змін», задекларував намір сформувати власний опозиційний уряд. І в цих творчих процесах наочно видно, що насправді нового в діях Яценюка якраз небагато. Спроби роздивитись навколо Арсенія Петровича якусь команду новаторів ще до виборів виявились безуспішними. Ну, президентські перегони закономірно є дуже персоналізованим процесом, це зрозуміло. Небажання Яценюка розчинятись у БЮТ або інших політичних силах теж виправдане. Має політик якісь свої погляди на розвиток України, його право, не мусить блокуватись з будь-ким. Але способи творення нової, з дозволу сказати, сили як раз переконують, що крім назви та лідера, нічого нового на «Фронті» не знайдеш.

Колосальний контраст між нинішнім натужним партійним будівництвом і тим ентузіазмом, який охопив небайдужих громадян навесні минулого року. Тисячі українців відгукнулись на утворення громадської організації «Фронт змін». Які гарячі дискусії охопили Інтернет-форуми в Харкові, Києві та інших містах. Люди самоорганізовувались, будували плани, абсолютно безкорисливо витрачали час і сили на спільні справи. Весь цей порив згас за лічені місяці.

У господарстві нового лідера все виявилось або знайомим до болю, або бездарним до сліз. Згори донизу всі осередки опинились у руках бізнесменів, які іноді щиро хотіли, але ніколи не вміли працювати в об’єднаннях громадян. Проте як вони вміли утримувати офіси! Щоправда, зменшення рейтингу лідера в другій половині 2009 р. теж сильно підморозило ентузіазм «фронтовиків», але до скасування місцевих виборів інтерес ще зберігався. Зараз черги для вступу до партії Яценюка вже немає, але є штатні заробітчани, готові як не сьогодні, то завтра наколядувати собі копійку з виборчого бюджету.

Є зареєстровані організації з гарними вивісками, серед десятків подібних, абсолютно мертвих партій, деякі з яких вже не прокидаються навіть під час виборів. У чому тут новизна? Реально саме справжня дієздатна партія могла бути першим доказом політичного новаторства Яценюка та його однодумців. Бо наодинці, звичайно, парламент не перебореш, життя всім не покращиш. Проте не помітно жодної новизни, так само як і команди загалом. Хтось знає, з ким Арсеній Петрович планував перетворювати країну?

Фронтове партбудівництво якраз відбувається за абсолютно напрацьованим шаблоном: гроші-рейтинг-торги-гроші. Один новий вождь на екрані, його безкомпромісна боротьба за ідеали, багато охочих підтримати або скористатися. Легке натискування на пульті - все зникає. Телевізійні лідери народжуються швидко, проте вимикаються миттєво.

 

comments powered by HyperComments