Майбутнє очима американців: крах Обами, фашизм Путіна, арешт Медведєва, Україна і Грузія у вогні
Все це викликає тривогу, але звучить досить невизначено і смутно. То як же може виглядати політичне життя на нашому світі роки так за чотири? Можливо, отак...
Сьогодні 7 листопада 2012 року. О третій годині ночі виснажений і втомлений Президент Барак Обама виходить до своїх ридаючих прихильників в танцювальному залі Чікаго «Хілтон» і визнає власну поразку. Ейфорія від його промови в Грант-парку, вимовленою чотири роки тому в день перемоги на виборах, давно вже забута. Адміністрація Б.Обами потонула в хвилях економічних проблем Америки. Новим Президентом США стає Сара Пейлін.
Вибрана в президенти завдяки своєму популізму у внутрішній політиці і націоналізму в політиці зовнішній, С.Пейлін починає приймати вітальні телефонні дзвінки від іноземних керівників. Першим на лінії з’являється Прем'єр-міністр Ізраїлю Авігдор Ліберман, другим дзвонить Президент Росії Володимир Путін. П'ять різних лідерів, що претендують на те, що вони виступають від імені Європейського Союзу, намагаються додзвонитися до нововибраного Президента, але їх ставлять в чергу. А що стосується китайського керівництва, то новий Президент з ним не розмовляє. Та і як вона може розмовляти з китайцями після того, як виступила проти «комуністичних валютних махінаторів з Пекіна»?
Китайці утрималися від спокуси, і не почали називати С.Пейлін «песиком на побігеньках у капіталістів». Але маоістська мова все ж таки потихеньку повертається в офіційні виступи, оскільки країна з величезним трудом пристосовується до краху і закриття своїх експортних ринків. Збентежена величезною кількістю безробітних в містах, комуністична партія відмовилася від планів приватизації сільських земель, і тепер вкладає великі інвестиції в суспільні роботи на селі і в нові колгоспи. Таку політику швидко охрестили «великим стрибком назад».
Серед міжнародних подій, що завдали найбільшого збитку Б.Обамі, стало успішне випробування ядерної зброї Іраном, проведене в 2011 році. Республіканці зуміли довести до всіх думку про те, що Б.Обама – це «другий Джіммі Картер», що пошився в дурні через свою надію на укладення грандіозної угоди з Тегераном.
Іранські ядерні випробування також зрушили ізраїльську політику ще більше на правий фланг і підготували авансцену для приходу А.Лібермана. Гаслом його передвиборчої кампанії в 2011 році сталі слова «розбомбимо їх, поки вони сидять в сортирі». Частину гасла він запозичив у В.Путіна, і російськомовні прихильники А.Лібермана скандували його з великою радістю.
Б.Обама успішно виконав свою передвиборчу обіцянку вивести американські війська з Іраку. Але до 2012 року виборці сприймали це вже як щось само собою зрозуміле. А ось зім'ятий відхід НАТО з Афганістану дорого йому обійшовся. Сполучені Штати і їх союзники залишили після себе країну, якою заправляє збірна солянка з польових командирів не завжди і не в усьому готових до співпраці. Нова антитерористична стратегія офіційно називається «Спостерігай і завдавай удару», а неофіційно – «замочи крота». Вона передбачає дистанційне спостереження за таборами потенційних терористів і нанесення по ним бомбових ударів.
В.Путін говорив, що не має наміру злорадіти з приводу Афганістану, а потім заявив: «Але епоха американської зарозумілості підійшла до кінця». До 2010 року він благополучно повернувся в свій колишній кремлівський кабінет. Сила тяжіння економічної кризи в Росії змусила офіційні засоби масової інформації голосно зажадати повернення сильного лідера. Президент Дмитро Медведєв на початку 2010 року натяк зрозумів, і місцем своїм поступився. Його арешт роком пізніше став для всіх неприємною несподіванкою.
У 2011 році після декількох тижнів громадських безладів пали нестійкі демократичні уряди в Україні і в Грузії. У організації цих подій підозрювали росіян, але ніхто нічого не зміг довести. Американці і європейці протестували, але якось вже дуже слабо. У приватному порядку багато західних дипломатів стверджували, що тільки В.Путін стоїть між Росією і фашизмом.
Після падіння уряду А.Меркель в 2009 році Німеччиною по черзі правила низка нестійких коаліцій і канцлерів, що нічим не запам'яталися. Ті надії, якими супроводжувалося обрання Девіда Кемерона на пост британського Прем'єра під гаслом «впустіть сонячне світло», швидко випарувалися. Безпорадний Д.Кемерон є сьогодні непопулярним Прем'єр-міністром в історії Британії.
У зв'язку з цим Президент Франції Ніколя Саркозі став головною фігурою в Євросоюзі. Розлучення Н.Саркозі з Карлою Бруні і одруженням на Мадонні лише на короткий час відвернули його від справ. Н.Саркозі успішно витримав і пережив всі звинувачення, які звучали в його адресу в 2010 році, коли він офіційно вивів Францію з правового режиму конкуренції і державної допомоги ЄС. Всі основні французькі банки і промислові конгломерати отримали вказівку 90% своїх інвестицій вкладати всередині країни. Євросоюз у повному складі різко засудив це вирішення Н.Саркозі - а потім в такому ж повному складі послідував його прикладу.
У себе удома французький Президент опинився під могутнім тиском і був вимушений піти у бік націоналізму, ще далі за своїх основних політичних опонентів - «листоноші та домогосподарки». Маються на увазі троцкист Олівье Безансно і Марін Ле Пен з вкрай правого Національного фронту. М. Ле Пен назвала прихід до влади С.Пейлін надихаючою подією. Коли ранок 7 листопада 2012 року наближався до полудня, Президент С.Пейлін сама вийшла на сцену в Анкоріджі, штат Аляска. Її прихильники тріумфували і розмахували хокейними клюшками. «Я отримала послання від мулл і коммуняк, - голосно проголосила вона, - Америка повернулася!»
