Групове нічогонероблення у Білорусі буде незаконним, якщо його спланували заздалегідь
Кабінет міністрів подав до парламенту на стовідсотково безвідмовне схвалення зміни до закону про демонстрації, які поставлять поза закон зібрання «з метою наперед запланованої дії чи бездіяльності». Коротко кажучи, групове нічогонероблення у Білорусі буде незаконним, якщо його спланували заздалегідь.
Звичайно, і відсутність закону проти таких дій, як прилюдне плескання в долоні, не заважала авторитарному режимові арештовувати десятки демонстрантів і засуджувати багатьох із них до ув’язнення на терміни до двох тижнів. Але зараз, схоже, влада занепокоїлася, що такі вироки сумнівні з погляду верховенства права, і взялася заповнювати законодавчу прогалину.
На жаль для влади, виглядає, що демонстранти вже перехитрили її. Один із моментів нещодавнього протесту полягав у тому, що учасники встановили будильники на своїх мобільних телефонах рівно на восьму вечора. Суддям буде дуже нелегко вирішити: поставити будильник, щоб він спрацював, – це дія чи бездіяльність?
Єдиним наслідком ухвалення нового закону буде те, що влада в Мінську виглядатиме ще сміховинніше, аніж зараз. Не варто й казати, що законопроект викликав подив в Організації з безпеки і співпраці в Європі, яка знову мусила нагадувати Білорусі про її «зобов’язання» щодо демократичного розвитку і прав людини.
Це, звичайно, ніяким чином не принижує відвагу демонстрантів у Білорусі. Хоча судові процедури в цій країні є фарсом, а нова законодавча ініціатива сміховинна, та привернути до себе увагу білоруського КДБ – це вже не до сміху. А провести в білоруській в’язниці хоч кілька днів – це не жарт. Один громадянин Білорусі, Олександр Ляліков, змалював свої допити в статті, яку оприлюднило Радіо Свобода.
«Я почав розклеюватися. Моє серце шалено калатало, так що було помітно, як тріпоче на грудях светр. Долоні вкрилися холодним потом. У роті пересохло. Голос став тремтячим і писклявим. Допит, що тривав близько трьох годин, завершувався… На прощання мені вручили повістку на наступний день і обіцяли поговорити зі мною по-справжньому, якщо я продовжу «ламати комедію».
Як завжди за тоталітарних режимів, жити за сумлінням вимагає відваги, на яку здатний не кожен.
Читаючи законопроект про дії і бездіяльність, я згадав схвильовану оповідь Лялікова. Він закінчив її такими словами:
«Ну як же важко бути людиною у невільній країні! Якщо ти нічого не робиш, то стаєш пасивним співучасником. Якщо намагаєшся щось зробити, то тебе ламають і перетворюють на зрадника. Щоб уникнути цієї долі, необхідна величезна сміливість і сила духу. На жаль, сміливість не входить до числа моїх переваг. Мене зламали, незважаючи на те, що я дорослий чоловік, якому нещодавно стукнуло 33 роки. Але ж за бажання вони могли натиснути і сильніше…»
Новаторські акції протесту, координовані через інтернет, що їх придумує білоруська опозиція, перевернули цей розрахунок влади догори дном. Ці акції створили нові способи, в які дедалі більше людей воліє зробити свою заяву. Мовчання, оплески, замовлення раз за разом тієї ж популярної пісні на державному радіо, сигнали будильників – усе це і ще багато чого іншого стає способом сказати «ні» владі, тиранія якої стала настільки очевидна, що опозиції вже й не треба гасел чи вимог.
Пропонований закон, що забороняє організовані дії чи бездіяльність, не змінить правової ситуації. Активістів переслідували, арештовували й ув’язнювали і без закону, і режим далі робитиме все, що вважає за необхідне зі зміною обставин, незважаючи на те, що написано в Кримінальному кодексі. І такий хитромудрий закон тільки підштовхне плідну уяву демонстрантів. Можна уявити, що вони вже питають себе: «А як би й його висміяти? Нумо, прикиньмо способи».
Але в цьому намаганні ввести відверте беззаконня в межі закону є майже потішна відвертість. Покарання за бездіяльність буде таке саме, як і покарання за дію. Таким чином Лукашенко визнає, що його влада бачить ворогів у всіх білорусах – і які діють, і які не діють. Підтримують же його владу, мабуть, ті, хто лишився.
