Terra incognita слобожанської літератури.
В один із перших вересневих днів представники «Молодої Просвіти» Харківщини вирішили відвідати малу батьківщину своєї визначної, але чомусь несправедливо забутої землячки - Марусі Вольвачівни (Вольвач Марії Степанівни). Першочергове завдання – розпитати у місцевих, чи збереглася хата письменниці, якщо так, домовитися про створення музею в ній, якщо ні, то хоча б зробити меморіальну дошку в селі. Адже Маруся Вольвачівна малознана в Україні, тому досі на її честь не встановлено жодного пам’ятного знака. Чому ж заслуговує на таку увагу ця письменниця? Для того, щоб дати відповідь на це питання, звернімо увагу на життєвий і творчий шлях мисткині.
Вольвач Марія Степанівна (таке справжнє ім’я письменниці) народилася 17 березня 1841 року в с. Черемушна Валківського району Харківської губернії у родині сільського писаря з заможного козацького роду. Коли дівчинці виповнилося 7 років, помер батько. Брати швидко змарнували спадщину, тому Марія була змушена виїхати до міста, де на неї звернули увагу пани, які забрали разом із собою до Петербурга. Однією з умов дівчини була можливість відвідувати школу. Тодішня столиця Марії не сподобалася, а панам недовго були до вподоби звички сільської дівчини, український одяг і мова. З фавориток вона перетворилася на покоївку, а згодом стала зайвою у багатому домі. Відтоді гірка доля жінки - одна з провідних тем творчості Марусі Вольвачівни. Після повернення з Петербургу вивчилася на кравчиню та наймитувала у Валках і Харкові. Поступово самотужки здобула знання й почала подумки складати вірші, тримаючи їх у пам’яті, бо не вміла писати. Грамоти її навчив відомий історик Д. Багалій. Він високо оцінив талант дівчини, сприяв публікації перших творів. Маруся Вольвачівна дебютувала 1887 року в харківському альманасі «Складка». Її поезії та мемуари також надрукував Іван Франко в «Літературно-науковому віснику» НТШ (1899-1905). «Спомини української селянки» цінні тим, що подають детальний опис звичаїв тодішньої Слобожанщини. Померла М.Вольвач, приблизно, 1910 року.
Для того, щоб дізнатися, як нині черемушняни шанують свою славетну землячку, нам довелося пройти чималий шлях пошуків, починаючи від голови сільради й закінчуючи директором школи. Запитували й просто селян на вулиці: більшість з них мало чим могли допомогти. Вчителька історії черемушнянської школи І-ІІ ступенів підтвердила, що хата письменниці, на жаль, не збереглася, і вона може лише вказати приблизне місце, де вона колись знаходилася. Сьогодні там поле.
Людмила Сергіївна, директор черемушнянського навчально-виховного комплексу (поєднує в собі школу й дитсадок), провела нам екскурсію своєю «міні-державою». Сама будівля школи дуже стара: 2004 року відсвяткувала столітній ювілей. На диво затишно почуваєш себе у її стінах. А ще тут знаходиться невеличкий музей, якому можуть позаздрити найелітніші гімназії Харкова. Експонати дивують своїм розмаїттям: археологічні знахідки, старовині рушники, сорочки, глечики, меблі, особисті речі. Окрім цього, є ще кімната, присвячена Марусі Вольвачівні. Стенди зі старовинними світлинами, уривками творів письменниці, спогадами її односельчан, а також учнівськими малюнками нікого не залишать байдужим!
Вагомий внесок у повернення із забуття ім’я Марусі Вольвачівни зробив філолог Іван Лисенко, який також родом з Черемушної. Саме він зібрав та упорядкував перше повне видання її художніх творів, мемуарів і листів під назвою «Кажи жінці правду, та не всю», витративши на це власні кошти. І. Лисенко зазначав: «Мені пощастило народитися саме на Харківщині, батьківщині Марусі Вольвачівни. І то був би великий гріх — не зібрати такий безцінний скарб. Ще школярем я почув розмови про дивну жінку, яка пізно навчилася грамоти, а згодом писала оригінальні твори».
«Скільки ще талановитих і загублених у часі діячів української історії, культури, літератури, про яких мало хто з пересічних громадян і згадаує нині?» - думаєш дорогою до Харкова, споглядаючи мальовничі валківські краєвиди…
Восени цього року представники харківського осередку «Молодої Просвіти» планують знову відвідати Черемушну з акцією «Подаруй українську книжку сільським бібліотекам Харківщини» в межах проекту В. Афанасьєвої «Україна читає». А також провести культурно-мистецький захід, присвячений пам’яті письменниці Марусі Вольвачівни.
