«Я не буду злягатися з трупом» - Влодко Кауфман зливає мистецьку енергію в Харкові
На суд харків’ян - «егоїстичний» перформанс. Авторові добре, а відгук глядачів – десяте діло: «Я дістаю насолоду від того, що я щось творю - на скільки воно може бути контактним з вами – не мені це з’ясовувати».
Народженням жанру перформансу ми завдячуємо другій половині ХХ століття. Його мистецтво - це дії автора, за якими глядачі спостерігають у режимі реального часу. Харківський перформанс Кауфмана – такий собі заклик звільнитися від мертвої енергії і нарешті почути навколишній світ. Вихідні умови: в залі Муніципальної галереї стоїть піаніно, з усіх боків завалене книжками. Автор підходить до інструменту і намагається підняти кришку. Із тягарем у добрі десять кіло це складно. Тому Кауфман починає вибирати з натовпу людей, по черзі саджати їх на стілець і, розгорнувши книгу, щось шепотіти на вухо. Я теж потрапила до числа обраних, і почула: «Скажіть своє саме сокровенне слово, коли пролунає акорд». У ході дійства книжки прибираються, і акорд таки звучить. Задумані слова промовляються вголос, і game over.
У перформанс Кауфман заглиблюється так, що аж перестає контролювати ситуацію. Для нього важливо абстрагуватися від публіки і навіть, якщо всі під час дійства підуть, обіцяє доводити справу до кінця. Застерігає не перетинати межу й не плутати епатаж із мистецтвом, що несе творчу енергію. Як приклад наводить Люблянський перформанс, автор якого, даруйте, «злягався з трупом, кінчав у труп». Львівський гість до крайнощів не вдається, хоча і сприймає їх за творчий акт («Це такий шлак…шлях доволатися до людей» - обмовка говорить сама за себе). Однак навіть привселюдну некрофілію, за Кауфманом, виправдати можна. Не стерпить він лише наруги над культурою, коли бабця в селі миє підлогу вишиванкою. І, щоб остаточно в цьому запевнити, драїть паркети галерей тим-таки етнічним скарбом.
На харківському заході нам зустрівся відомий фотохудожник та один з ведучих телепроекту «Правила зйому» - Роман Пятковка. Побачене він коментує з оптимізмом: «Оскільки, я - в Харкові, вирішив подивитися такого цікавого, на мій погляд художника. І мені сподобалось».
А от менш відомий його колега, фотограф Максим, в оцінках стриманіший: «…Щось виніс, але не скажу, що надто цінне. Я – ближче до традиційного мистецтва, ніж до концептуального перформансу. Тут бракує складності, бракує форм, все залучено в якісь умовності».
Як і будь-яке мистецтво, перфоманс буває різної якості. Втім, жанр – актуальний та перспективний, а отже, це - трамплін для креативних звершень майбутнього. Добрим показником є і те, що він гуртує навколо себе мистецьку молодь. Таку кількість яскравих кедів, строкатих суконь, зелених колготок та дивних зачісок ми давно не бачили. А якщо перформансом займаються і люди більш поважного покоління, як Влодко Кауфман, то українське мистецтво, безперечно, житиме довго й щасливо.
