Театральний художник в театрі, на сцені, у житті.

В експозицію включені ескізи, макети, ляльки, декорації, костюми, створені художниками Наталією Денисової, Оксаною Дмитрієвої , Костянтином Зоркіним, Юлією Бабаєвою, ескізи і макети Марини Кужелевої, Ірини Борисової, Тараса Шигимаги, Аркадія Чадова, Тетяни Пасічник, Надії Швець, Тетяни Ведмідь, Катерини Колесніченко, Альони Супрун та Єгора Мартиненка, Сергія Чепура, Ганни Крюкової, Кіри Семенової та Григорія Експозиція представляє ескізи і макети декорацій, ляльок, костюмів, цільних образів персонажів вистав харківських театрів. Представлено більш як 70 експонатів, серед яких: історичні костюми опери «Князь Ігор» (ХАТОБ, режисер В. Лукашов, художник-постановник Н. Швець), реквізит легендарного спектаклю «Тінь» за твором Є.Шварца (режисер О. Трусов, художник І. Борисова) та декорації, ляльки та реквізит постановки «Лівша» за твором Е.Замятина (режисер нар.артист Росії В. Вольховський, художник Н. Денисова) у театрі ляльок та інші.

 

Кожен експонат має самостійну художню цінність, а декотрі з них – окремих персонажів або оформлення сцени – являють собою цілі картини: живопис і графіка. Виставка відкрила так звану закадрову роботу театральних майстрів, ми – глядачі лише бачимо результат, який в першу чергу формує наше сприйняття вистави. Театральний художник в театрі – несе величезну відповідальність і його роботу направду важко переоцінити. Його творчість підпорядковується 

певним правилам і водночас має цілісний окремий статус. Театральний художник – це той унікальний штрих, що повинен гармоніювати у палітрі вистави, враховувати задум режисера-постановника, акторів та інших складових колективного творіння – вистави, та водночас – бути самобутнім.

 

На виставці харків’яни матимуть змогу побачити роботи як відомих театральних художників так і молодих початківців. Молодий художник та режисер Юлія Бабаєва, випускниця  театрального відділення Харківського університету мистецтв ім. І.П.  Котляревського – продемонструвала ляльки та реквізит до власної вистави «Скупий лицар». Вона поділилась таємницями творчого процесу творення прекрасного: « У виставі «Скупий лицар» спочатку актори надягали справжні металеві шоломи, але в процесі репетиції стало зрозумілим, що вони занадто важкі для них. Довелося робити усе з пап’є-маше, зачищати, приклеювати обідок з товстого оксамиту, фарбувати серебрянкою, працювати з наждачною, щоб шолом виглядав як металевий. 

 

А от з піками була геть інша ситуація. Наконечники ми робили з картону, але під час вистави вони гнулися і падали, тому ми вирішили їх укріпити і почали робити їх з бляхи», який досліджує галузі теорії та історії мистецтв, культурології, міфології, психології – тієї сфери знань, які необхідні для розуміння «що таке добре і що таке погано» в мистецтві, представив на виставці 2,5 – метрову декораційну композицію. За словами самого Зоркіна, він – вільний художник і до жодного театру себе не відносить. На виставці він представив композицію з ляльок для вистави «Іван Царевич та Сірий вовк» прем'єрний показ якого відбувся 24 вересня у театрі ляльок ім. Афанасьєва. Пан Зоркін наголосив, що всі ляльки робочі, вони трохи нарочиті, за стилістикою нагадують африканські та водночас – трансформерів і роботів, якщо шукати аналогії в сучасній культурі. Композиція представляє ляльок з дерева та алюмінію. Усі ляльки рухливі і включені в композицію декорацій з урахуванням їх ролі у виставі, при тому що виготовлені вони із жорстких матеріалів. Приміром, король за сюжетом тільки водить рукою і, відповідно, тільки одна рука у нього рухлива. У самій конструкції багато секретів. Так, 

потягнувши за непомітну ручку внизу можна «позолотити» маківки палацу або зробити рухливим дзьоб півня. Художник запевняє: тяжкість і незграбність конструкції і ляльок компенсується емоційною грою акторів та їх мімікою, так як їх видно під час вистави.

 

За словами Костянтина Зоркіна, над макетами його майстерня не працює в принципі: «Ми беремо якийсь матеріал і робимо ляльок. Традиційний хід театральної постановки мене не влаштовує, коли спочатку створюють текст, а потім на його основі – авторські образи ляльок. Мені подобається, коли все йде від концепції матеріалу, образів. Спочатку ми створюємо ключових персонажів, потім придумуємо , що до них можна додати, що їм може підійти. У нас ще є алюмінієві ляльки для однієї з вистав, але їх поки не задіяли».

 

Відома та талановита художник-постановник не менш відомого харківського «Театру 19» Катерина Колесніченко представила на виставці свої ескізи і жіночі костюми до культової вистави «Хулія славлю» (режисерІ. Ладенко). І звісно поділилась своїми творчими секретами: «Я присутня на читка п’єси, потім на репетиціях, раджуся з режисером, пропоную своє бачення образу і кінцевого результату. Мені дуже пощастило, тому що до моєї думки завжди прислухаються, я нарівні з режисером беру участь  Відомий харківський художник і культуролог Костянтин Зоркін, в обговореннях. Також для моєї роботи над костюмами велику роль відіграють актори. Їм має бути комфортно. Костюм повинен допомагати

актору розкрити свою роль, а не закути». Декорації та костюми – це візитівка будь-якої вистави. Такої думки притримується директор Харківського національного академічного театру опери та балету ім. Лисенка Любов Морозко. На відкритті виставки, вона підкреслила, що особливістю професії театрального художника є те, що він ловить перший погляд глядача, а це завжди велика відповідальність: «У нашій практиці бували неприємні випадки, коли приїжджий режисер-

постановник працює з художником, а спільної мови і бачення майбутньої вистави не знаходять. Доводилося шукати іншого художника. Попри все, у нашому театрі перші оплески зриває саме художник, коли розсувається завіса і публіка бачить результат його копіткої і творчої праці».

 

Підсумовуючи роль та важливість виставки «Театр. Сцена. Життя ...» варто врахувати слова пана Зоркіна. Він вважає, що цінність виявляється в тому, що кожен з нас у дитинстві виконував роль театрального художника і режисера, коли бавився кубиками, солдатиками, ляльками. Адже для цього треба було створити середовище, експлікувати себе на кожного персонажа, придумати сценарій гри. І дуже хотілося тоді, щоб у ляльковому будиночку відбувалися події, коли ми в цьому не беремо участь, щоб ляльки грали самі: «Театр викликає ті ж відчуття, коли відкривається завіса. На цій виставці не присутня завісу, ми бачимо декорації без режисерського втручання. Це дає можливість глядачеві самому побути 

режисером, придумати, що може відбуватися з цими ляльками, костюмами, декораціями».

 

Виставка представила всі головні харківські театри. Важливе місце в житті будь-якого театру займає художник, автор декорацій, автор костюмів. Театральний художник – це обличчя театру. Завдяки почуттям, які він вкладає в колір, у форму тканин , в текстуру, в оформлення сцени,залежить, і те, які емоції отримує глядач, як він сприймає виставу. Експонати виставки надані Харківським державним академічним театром ляльок ім. В. Афанасьєва, Харківським національним 

академічним театром опери та балету імені М. В. Лисенка, Харківським Хкадемічним театром музичної комедії, Харківським театром для дітей та юнацтва, навчальним театром Харківського університету мистецтв ім. І.П.Котляревського, Харківським державним академічним українським драматичним театром ім. Т. Г. Шевченка, Донецьким музично-драматичним театром, театром м. Орел (Росія), театром м. Ярославль (Росія).