Леонід Тома: «... це, я б сказав, антологія-ластівка. Вона легка. Вона сьогоденна»
- Пане Леоніде, розкажіть, будь ласка, про видання цієї книги. Чия це була ідея?
- Ідея написання цієї книги народилася в прекрасного поета Степана Сапеляка, лауреата Шевченківської премії, борця за українську культуру. На жаль, він передчасно помер. Він був дуже популярною людиною в нашому середовищі. Частина авторів, чия творчість представлена в антології, була відібрана саме ним. Я також взявся впорядковувати це видання. До збірки я також додав поезії свого друга Розсохи. Він був дуже яскравим поетом в 60-80 роках. Він потерпав від переслідувань з боку органів. В свій час його вигнали з університету. Мене, до речі, також хотіли вигнати. Але я якимсь чином зміг залишитися.
- Що б ви могли розповісти про авторів, чиї поезії ввійшли в збірку?
- В антології, наприклад, представлена поезія Ковальової та Мироненко. На мій погляд, це поетеси всеукраїнського масштабу. Є там вірші і Василя Борового. Це людина, яка в свій час пройшла табори. Його вже можна назвати класиком української літератури… Проте туди потрапили не всі автори, які це могли б зробити. Адже ми хотіли ширше показати творчу палітру кожного. Ця антологія – не «братська могила», де від кожного поета представлено тільки по два вірші. По них важко було б зрозуміти творчу манеру автора та його художню платформу. Тому ми опублікували приблизно по п’ятнадцять віршів від кожного автора.
Київську частину цієї антології формував мій давній друг Анатолій Жихов. Це дуже цікавий поет. Він працював у журналі «Київ». Це людина широкого модернового погляду на поезію. Він також обрав дуже цікавих людей, таких як Жерченко, Грабовський, Шарворок, Я цих людей знаю особисто. Їх поезія заслуговує на увагу.
- Чим об’єднані ці поезії?
- Там різні вірші. Але є одна тема, яка в цій антології переважає всі інші. Це тема втраченого покоління. Втрачених надій та ілюзій, які в нас тоді були. Той тоталітарний режим не давав нам їх здійснити. І природно, що вірші повністю відповідають цьому настрою. Але вони такі не тому, що поети сумні. А тому, що то був такий період. Страшенний застій, в тому числі і в поезії. Зрозуміло, що там відчуватиметься певна мінорна нота... Але я сподіваюсь, що наступного разу вона буде мажорною.
- Чи представлений в цій книжці і ваш творчий доробок?
- Так, там також представлений і мій доробок. Це ті вірші, які я написав, будучи в Києві. Тоді я зустрівся з моїм другом Леонідом Талалаєм, який, на жаль, передчасно загинув. Я написав десять віршів, які і ввійшли в цю антологію. Можливо, мене надихнуло спілкування з цим прекрасним поетом. Він був один з тих найбільш ранимих поетів, які могли ввібрати найтонші нюанси нашого буття.
- Якої ви думки про цю антологію?
- Я думаю ця книга повинна зацікавити читача. Вона заповнює певну нішу нашої читацької цікавості. Зрозуміло, що вона не може претендувати на академічність. Але це, я б сказав, антологія-ластівка. Вона легка. Вона сьогоденна. Це антологія сьогоднішніх поезій. От такою вона вийшла.
