Правда чи кривда? В центрі «Indie» дискутували про незабутнього Юрія Шевельова
В дискусії взяли участь: письменник, поет та громадський діяч Сергій Жадан, літератор Анатолій Порохівник, кандидат психологічних наук Віктор Пушкар, професор кафедри української мови ХНУ ім. В. Н. Каразіна, кандидат філологічних наук Ігор Муромцев та голова клубу «Слобідчина», кандидат економічних наук Тарас Данько. Модерувала захід Вікторія Склярова.
«Ідея проведення цих заходів народилася у нас трьох: Костя Черемського, Сергія Жадана та мене, – розповіла пані Вікторія, – ми до них готувалися, починаючи десь з 20-х чисел вересня, коли зруйнували меморіальну дошку. Ми ще тоді провели прес-конференцію, де задекларували свій намір продовжувати знайомити Харків з ідеями та творчими здобутками Юрія Шевельова».
Учасники дискусії не обмежились аналізом наукових здобутків Юрія Шевельова. Вони обговорили сучасне соціокультурне становище нашого суспільства та причини, через які його постать сприймається саме так. Зокрема було сказано, що постать Юрія Шевельова по сьогоднішній день оцінюється доволі гостро та сприймається неоднозначно навіть серед міської інтелігенції. А у владних кіл нашого міста зараз вона взагалі нічого, окрім відвертої ворожості, не викликає.
Значне місце в цій дискусії було присвячене спогадам про видатного мовознавця як про людину та особистість. В рамках заходу демонструвався запис інтерв’ю з Давидом Лівшицем, який знав Шевельова особисто. Він не тільки наголошував на визначних людських якостях Юрія Шевельова, а й повністю розвінчав поширюваний провладними колами міф про його співпрацю з нацистською владою. В своїй промові пан Лівшиць наголосив, що нацизм та більшовизм – абсолютно тотожні в своїй злочинності тоталітарні системи.
«Це великий вчений, який збудував власну теорію походження слов’янських мов. Вона розходилася з загальноприйнятими імперськими теоріями, – згадував Давид Лівшиць, – це людина абсолютно щира, яка в своїх поглядах абсолютно нічого не приховує. Навіть того, що його не прикрашає. Є такі моменти. Але саме ця щирість не могла залишити байдужим читача».
