Смак витримки: часи, змісти, емоції в мистецтві Романа Пятковки
Митці-концептуалісти, як відомо, ставлять своїм завданням перехід мистецтва від виконання художніх творів до вільних від матеріального втілення «художніх ідей», вони намагаються втягнути глядача до «гри ідей».
Журнал "Советское фото", в пам'ять якого названо проект, був провідним спеціалізованим фотографічним виданням Радянського Союзу. Як пояснив автор проекту, в ті часи він міг лише мріяти про публікацію своїх робіт у тому журналі. Тому зараз Роман Пятковка поєднав картинки з совєтського журналу зі своїми роботами того часу, і так би мовити, «виправив минуле».
Місце для експозиції автор також обрав незвичне – ресторан японської кухні «Якіторія». На думку автора, Харкову варто запровадити європейський тренд використання альтернативних мистецьких просторів. Генеральний директор харківської мережі "Якіторія" Дмитро Котіхін пояснив, чому ресторація долучилася до мистецького експерименту: "Ми хочемо бути майданчиком, куди приходять не тільки за смачною їжею, а й за особливими переживаннями, за їжею не тільки для тіла, а й для розуму, для емоцій".
Виставка Романа Пятковки стане початком проекту "Час витримки". У назві ховається багато змістів: це і фотографічний термін, пов'язаний з експонуванням, і поняття з області металургії, і відсилання до гастрономії - витриманими бувають коньяки, сири, вина ... Час, з яким Роман Пятковка заграє в своїх останніх серіях ("Агітплакат" і "Радянське фото") - це теж час витримки. Так що, запевняють організатори, споглядаючи витвори "Часу витримки" кожен знайде якісь свої підтексти і відповіді на свої питання.
Організатори розраховують, що протягом півроку на їхньому виставковому майданчику можна буде побачити весь спектр харківського сучасного мистецтва.
На відкриття виставки завітав давній фінський товариш Романа Пятковки - медіахудожник Харрі Ларіосто. За його словами, у Фінляндії подібні суміщення форматів - не рідкість: " У традиційні галереї люди не завжди хочуть йти. Частина з них занадто консервативні і це відштовхує більш прогресивну аудиторію. Частина, навпаки, показує те мистецтво, яке буквально з порога починає дратувати глядача - це відштовхує традиціоналістів. А альтернативні простори, наприклад, ресторани дозволяють згладити всі гострі кути: більш "м'яке" мистецтво тут сприймається як приємний додаток до смачної вечері, більш різке - не сприймається так болісно завдяки загальній атмосфері комфорту ".
А що ж сама виставка? На великих постерах, розвішаних у залах ресторації, химерно змішалися штампи совєтського агітпропу з силуетами оголених жінок, фрагментами якихось побутових сцен. Мені, глядачу–психіатру, ввижається, що саме так має виглядати зріз свідомості людини-«совка» – старі штампи, на які нашаровується сучасна реальність. Витіснені за межі свідомості заборонені еротичні фантазії, які просочуються назовні у вигляді фобій "збоченої Європи". Гротескність ситуації довершує японська їжа, для людини-«совка» невідома і небезпечна, як отрута риби фугу. А для нас ті суші, роли та водорості вже стали частиною буденності.
Як на мене, виставка аж ніяк не шкодить травленню. Тож варто завітати до "Якіторії" біля метро на "стекляшці" за смаковими, візуальними та емоційними враженнями.
Фото надані PR-агенцією "Bagels&Letters"
