Леонід Тома: «Я хотів би, щоб про цю особистість знало якомога більше людей»
– Коли і як у вас з’явилася задум написати цю книжку?
– Задум з’явився тоді, коли Микола Григорович Жулинський відійшов від політичної кар’єри і став займатися суто літературною діяльністю. Якби я до цього почав писати про нього, це б виглядало холуйством. Тому що в свій час він був і віце-прем’єром, і депутатом, і радником. І ким він тільки не був! Цих посад в нього була ціла купа. А коли він зосередився на літературній справі, тоді в мене виник цей задум. Коли я випадком долі опинився на Волині, де він жив, то подумав: про нього потрібно написати. Бо якщо я не напишу, то втрачу цей момент. Можливо його також хтось втратить. Бо не тільки я б хотів бачити, чути про цю людину, яка є знаковою для української літератури
– Яких зусиль вам це все коштувало?
– Це коштувало мені великих зусиль через те, що я коли почав писати, перебував в тяжчих життєвих обставинах ніж зараз. Важко було також обрати форму, яка була необхідна для цієї книги. Крім того, я не хотів би, щоб вона виглядала б як якійсь панегірик чи просто життєпис Жулинського. Я хотів, щоб це був його портрет на фоні часу.
– Яку мету ви переслідували творенням цієї книги?
– Я хотів би, щоб про цю особистість знало якомога більше людей. І щоб таких особистостей, як він, ми їх не втрачали, а берегли. Бо таких людей в Україні дуже мало. Які могли б не тільки говорити про українську ідею, а й просувати її. Віддавати їй своє життя, свої помисли, і не боятися це робити щодня.
– Якій аудиторії ця книжка адресована в першу чергу?
– Я думаю, що це перш за все для молоді. Щоб вони, проаналізувавши життєвий шлях цієї людини, намагалися приблизно так само щось зробити в своєму житті. Бо в його щоденникових записах, які я цитую в своїй книзі, видно як він створював з себе Жулинського. Про це він колись сказав англійською мовою «self made man» – людина, яка створила саму себе.
