Інтернет-журналістика. Що вигідніше - копіпейст чи створення власного контенту?
Копіпейст (копіпаст) — від англійських слів copy - копіювати та paste - вставляти. Це функція більшості комп'ютерних редакторів, яка дозволяє перенести фрагмент тексту (зображення, звуку) в інше місце.
Наводимо скорочений конспект лекції за сайтом "ТЕКСТИ" :
Перший коментар до оголошення про цю лекцію в Фейсбуку був таким: «А про що говорити, свій контент крутіший, ніж чужий».
Навпаки, моя початкова ідея – копіпаст крутіший за ексклюзив. Коли мене знайомий редактор запитав, про що я хочу говорити, він сказав: "Ти ж скажеш їм, що це крутіше? Звичайно, скажу, - відповів я.
Люди роблять сайти, щоб отримати якесь добро, вигоду для себе. Це добро зводиться до трьох речей - гроші, слава або влада. Четверті, п’яті, шості – підпадають під ці три. Так ось - ексклюзиви не дають ні першого, ні другого, ні третього.
Почнемо з найсвятішого - гроші. Маємо безліч прикладів, коли маса ЗМІ заробляє гроші, не маючи ексклюзиву. Це як друковані ЗМІ, так і Інтернет. Не у всіх країнах так, але у нас це є.
Чому так на ринку друкованих ЗМІ – бо вони можуть випускати газету з тиражем 5 тисяч, написати 50 тисяч, і ніхто це не перевірить. Якось ми проводили семінар, я питав журналістів про реальний тираж відомих загальноукраїнських видань і був шокований - 1000, 1200 примірників.
Легше дописати тираж, ніж платити за ексклюзивних журналістів чи ексклюзивні матеріали.
У світі наклади видань контролюють асоціації, створені видавцями, у нас їх немає, бо ніхто не зацікавлений у оприлюднені реальної картини.
Те ж стосується Інтернету – або навіть гірше. Всі знають, що є рейтинговий монстр bigmir.net, і всі орієнтуються по ньому. Він діє в Україні, Росії і Молдові. Всі інші країни міряють інакше. В нас міряють кількістю так званих людей, які зайшли на сайт. Це можуть бути живі люди, можуть бути віртуальні, однак для рекламодавця це не важливо.
Рекламні агентства не не хочуть напружуватися.
На "Proua", де я колись працював був підрозділ, фактично міні сайт по новинках ІТ-індустрії. Я із своїм колегою об’їздили 9 інтернет-агенцій. Хотіли довести, що наш сайт теж заслуговує на рекламу. І усюди отримали відповідь: «Нам із сайтами по 3 тисячі людей мазькатися нецікаво. Нам дали гроші на 200 тис людей. Нам простіше знайти 2 сайти по сто тисяч людей, ніж возитися з десятком сайтів по кілька тисяч. Тим більше, що вони хочуть дорожче. І клієнтам подобається коли їх рекламує «пєрвая десятка Бігмір».
БігМір, до речі, зрозумів цю логіку – раніше була "перша десятка", тепер перші 25.
Почалася гонка озброєнь за хостами. Чи за ними стоять живі люди – є величезний скепсис. Однак саме так формується рекламна політика: «Якщо є багатохостів’я, то прийде багато реклами».
В чому проблема цих трафікогенераторів? Вони потребують багато грошей. І буває, що сайти платять більше грошей за трафік, ніж потім отримують прибутків від реклами. В чому тут профіт? Дуже багато сайтів є політичними чи лежать під певним олігархом, він хоче думати, що він на щось впливає.
В результаті виникає зачароване коло. Навіщо мені ексклюзивний матеріал на сайті? Якщо в мене є 2 тисячі доларів, я їх краще вкладу в генерацію трафіку.
Важливий і майданчик, на якому з'являється матеріал. Ви маєте один і той же ексклюзивний текст і розмістили його на кількох сайтах – наприклад «Тема», «Україна Кримінальна» і «Українська правда». Реакція буде різна. На "Укрправді" цей текст стане зіркою дня, на "УК", може, через два дні хтось його помітить і зробить із нього новину, на «Темі» не помітять взагалі.
Тобто, на «крутизну» тексту впливає не сам текст, а на якому місці в рейтингу перебуває інтернет-сайт. Якщо це 125-те місце, ви як журналіст не матимете ні слави, ні впливу.
Погоню за хостами дуже важко пояснити закордонним людям. Ми були кілька років тому у редакції "Шпігель-онлайн". Сиділи з їхнім редактором, намагаючись йому пояснити хвилин 15, чому потрібно генерувати трафік напівголими дівками, тоді у нас була така мода.
Чому він цього не розумів? Через те, що в світі аудиторія сайтів міряється інакше. Коли на наш ринок інтернет-ЗМІ заходили поляки, то їм було перш за все цікаво, хто твій читач, а у нас цікава тільки кількість хостів.
Таким чином, чи ви маєте великий сайт, чи маленький, затрати на ексклюзивні матеріали жодним чином на вищезгадані три критерії не впливають.
Саме тому в Україні розвелася неймовірна кількість копіпейст інтернет-видань, які зросли на цьому грунті.
Джерело: www.bursaport.com.
Але коли пройшло трохи часу, то нарешті можна сказати, що починає рулити ексклюзивність публікацій. Якщо б я дійсно був апологетом копіпейсту, то вбив би себе об стінку – бо тоді нема навіщо жити.
Тепер можна зрозуміти, чому ексклюзивність – добре. Треба просто поміняти кут уяви. І все стає зовсім інакше.
Я кілька хвилин тому говорив, що оцей сайт за рахунок ексклюзиву може не виграти, бо такі правила ринку. Але є найважливіший нюанс. Журналісту це байдуже – може бути так, що сайту погано, а йому добре.
Ексклюзиву стало дуже небагато, будь-що ексклюзивне впадає у вічі, і люди помічають людину-автора ексклюзиву, а не сайт. Я, а не сайт, стаю відомим, через свою відомість починаю впливати, і зрештою заробляю гроші.
Це не значить, що журналіст-«ексклюзивник» заробляє багато грошей. Але він має для цього більше можливостей. Геніїв ексклюзиву не так багато, і вони скавчать, що їм мало платять. Але їм мало того, що в 5 разів більше, ніж у журналістів-копіпейстерів.
Ексклюзивність – це не значить, що треба писати щодня якісь унікальні тексти. Є 5-7 типів ексклюзивності. Перший – контент. Другий – ексклюзивний підбір текстів. Зараз такий вал інформації, що читачі платять журналісту за те, щоб він зі ста новин вибрав для них правильні. А для цього треба мати мозок. Третій – коли копіпейстнуті тексти отримують додаткову вартість, саме цим вигрібає сайт Обком. Це не просто фірмовий «обкомівський гумор»: там працюють люди, що багато чого бачили в житті і можуть показати загальний контекст подій - що до цієї новини було ще то, то і то.
Є ексклюзивність у подачі матеріалів. Сайтів мільярди, і виграє той, хто подає новину зручніше.
Зараз, до речі, чимало моїх знайомих перейшли на читання Google News чи RSS-стрічок, - самі собі творять ексклюзивність.
Видання мусить боротися з іншими копіпейстерами, тому починають шукати ексклюзивні речі. Якщо я копіпейстер, то хочу скопіпейстити таке, що ніхто до мене ще не копіпейстив.
А в копіпейсті головними стали не редактори, а ті, хто просувають сайти. Я знаю 5-6 видань, де журналісти виють від просувачів сайту, так званих CЕО-фахівців. Є десь двадцять правил: має бути фотка, спеціальні лінки, перед чужим лінком наш і т.д.
Наш проект «Наші гроші» виграє на цьому фоні
Починається гонка за ексклюзивними речами. Стало багато бідних олігархів, тобто, в сайтів, які раніше витрачали багато грошей на генерацію трафіку, закінчилися гроші. І зараз найбільше людей на інтернет-версіях відомих ЗМІ. Люди, які платять за ЗМІ, і хочуть на щось впливати, зрозуміли, що без ексклюзиву впливати ні на що не можна.
Тому зараз є кілька яскравих ЗМІ, де 70% копіпейсту, 30 % своєї інфи.
Як це виглядало в нас? (сайт "Наші Гроші"). Ми створили сайт удвох, вечорами. Через 10 місяців він набрав результати, яких ми не очікували. 4 місяць – page rank 4 від Гугла, на 8-й місяць – індекс цитування Яндекса 300. І особливо ми не рекламувалися. Виявилося, що людям потрібно щось передруковувати, і так як ми виставляли щодня 7 більш-менш ексклюзивних новин, їх почали забирати інші. І піднімати наш рейтинг.
Гугл і Яндекс розуміють, де копіпейст, тому видання з ексклюзивним контентом піднімаються вище у списку, який видає пошуковик.
Капітан Копірайт - захисник авторських прав. Джерело: infocommblog.wordpress.com
Хтось сказав про "Наші Гроші" – ви знайшли унікальну нішу - тендери, такої більше немає. Ми дійсно додаємо додаткову вартість до інформації, яку з находимо у Віснику держзакупівель: часом додаємо, кому належить фірма, скільки насправді коштує товар. Але таких ніш в Україні безліч. Ніхто, скажімо, систематично не читає судових рішень чи постанов уряду.
Один депутат мав службу, яка аналізувала законопроекти. Вона регулярно видавала звіт: цей законопроект роблять ті-то, хочуть заробити стільки-то, схема працює так-то. Або – цей законопроект працює на Україну. Ми біля нього звивалися вужами, щоб він давав нам це читати. Якби такий сайт з’явився у вільному доступі, його читала б купа людей.
Є величезні ніші. У наших журналістів є давня хвороба, яка не скоро вилікується. Це відсутність базових знань. Така система журналістської освіти. У нас на журфаці нічому не вчать. Років 10 тому я був редактором рубрики «Соціуму» в журналі «ПіК», так би мовити, відповідав за букву «і» – не політика і не культура. Я зробив список напрямків, про які ми б хотіли писати (екологія, релігія тощо) і виявив, що журналістів котрі орієнтуються в потрібній тематиці просто не існує. На кожну тему – всюди по півтора журналіста.
Всі автори з мого списку виграли неймовірно. Вони не писали якоюсь супермовою, мовою – вони просто розумілися на темі, яку вони пишуть. Є журналісти, які знаються на темах – газові, енергетичні, фінансові. Але
1. Їх мало
2. Є маса незакритих білих плям.
Це, з одного боку, сумно, а з другого – будь-яка людина, яка створить свій сайт і буде писати на якусь конкретну тему, яку вона знає і любить – максимум за півроку вона отримає серйозний поштовх. Її знайдуть чи ЗМІ, чи аналітичні центри, чи просто читачі, і запропонують їй різні варіанти - від роботи до співпраці. Гроші чи славу. В мене є 8 блогів, які я регулярно переглядаю, бо точно знаю, що ці люди є фахівцями.
Якщо говорити про маленькі сайти, то я знаю три приклади, де люди робили вечірні сайти – писали невеликий контент, два-три мікротексти в день. І потім продавали їх за порядні гроші. 15 тисяч доларів за те, що ти півтора роки вечорами щось писав. Ці міні сайти купували великі видання, робили своєю частиною, і потім ще й давали тобі роботу.
Якщо ви пішли цим шляхом то варто розуміти, що перші 3 місяці тебе будуть читати 50 людей.
Коли я маю ексклюзив, коли на мене звертатимуть більше уваги, все одно залишається проблема з людьми, які дають рекламу. Тому що якщо в телебаченні ніхто не міряє, скільки людей клікнуло на твою рекламу, то в інтернеті всі хочуть побачити, скільки людей перейшло на твій сайт. Це несправедливо, як на мене – реклама Кока-Коли давить на мозок, а не змушує ходити на якийсь сайт. Але маємо те що є.
Невеликий підсумок. Теперішні журналісти, які займаються ексклюзивними речами, є справді потрібні на ринку. Редакторам потрібні люди, які можуть мислити далі і зводити докупи речі, які можна звести.
Потрібні журналісти з ексклюзивним контентом. Можу описати себе. Рік тому я працював у холдингу «Еволюшн-Медіа», ми розсталися, і це була не моя воля. Я якось несподівано вийшов на ринок: останні роки я був редактором, а редактор, зазвичай, сам не світиться. І те, що я зараз сюди прийшов, сталося тому, що ми з товаришем, який теж пішов з «Еволюшн-Медіа», створили сайт «Наші гроші», через який змогли показати ринку, що ми щось ще вміємо. На сайті зараз написано, що він працює за підтримки фонду «Відродження». Але вона з’явилася пізніше – ми 4 місяці працювали без неї. Якби ми прийшли зразу – нам би сказали: «Окей, це цікава ідея, але ми не знаємо, як це буде виглядати». А через 4 місяці вони сказали – так, ми бачимо, що це працює.
Крім того, сайт дав нам можливість познайомитися з масою додаткової інформації. До нас почала приходити маса людей, які хочуть нам щось розповісти. Ми тендерами займалися чотири роки. Але тендерна річ в нас була одна з улюблених тем. І ми вирішили зробити те, що знаємо, і те, що нам подобається. Важко уявити, що є люди, яким подобається читати «Вісник держзакупівель». А ми отримуємо від цього кайф.
Ми отримали купу інфи, яка потім потрапила в тексти "Дзеркала Тижня" і "Укрправди".
Я точно знаю, що люди, які займаються класичним копіпейстом – не додаючи до новини додаткової вартості, а просто трохи змінивши заголовок, - вони можуть зробити так, що цей сайт трохи буде відомим, трохи заробити грошей, але не зможуть самі стати нормальними журналістами. Вони не отримають того, що мав би отримати журналіст. Гроші, славу. Копіпастери цього не вигрібають.
Я був шокований, коли взнав, що Сергій Лещенко з Укрправди сім чи скільки років сидів на стрічці новин – фактично був копіпейстером. Але це дає тобі доступ до інфи, яка накопичується, дозволяє робити правильні співставлення і висновки, а зрештою і писати «вибухові» матеріали. Тому для журналістів-початківців копіпейст - це непогано.
Але якщо журналіст не хоче самореалізовуватися, то він не журналіст. Людей-некопіпейстерів є відсотків 30, і тому всі вони дуже цінні. І їх справді можна назвати журналістами.
Виділення в тексті - згідно з оригіналом.
