ОУН - це історична необхідність і неминучість!
ОУН згуртувала різні націоналістичні об'єднання, але не на партійній основі, не в партію, а в Організацію, яка не була і не збиралася ставати партією, оскільки ті не витворюють ідеї, ідеології, вчення. Вони приймають їх готовими і творяться саме для їхньої реалізації. Це зробило ОУН, безкон’юнктурною, всепроникною і невловимою.
ОУН – не принагідний чи штучний витвір жменьки фанатиків-націоналістів. Вона виникла з усвідомленої історичної необхідності, що сама партійно-парламентська діяльність – навіть дуже патріотичних об’єднань! – не спроможна суттєво вплинути на становище українського народу, докорінно, якісно, революційно змінити його.
ОУН задумувалася не як партія, а як національний орден, покликаний компенсувати структурну неповноту українського суспільства. У нас не було ні своєї аристократії, шляхти, ні класу промисловців, фінансистів, бізнесменів, ні масової національної інтелігенції – народ «попув і хлопув», як собі кпили з українців поляки. Тобто, не було в Україні жодної соціальної групи, головною функцією, справою життя якої було б плекання української національної ідеї.
ОУН повинна була стати і стала своєрідним орденом – становим хребтом нації, у який приводить і об'єднує людей сама ідея, готовність присвятити своє життя справі її культивування, поширення та реалізації.
В ОУН плекають ідею постійно, завжди, за будь-яких обставин, а не пристосовують до обставин, умов, можливостей. Тут бережуть її цілісність і повноту, тут людина служить ідеї, а не ідея людині.
Саме тому, що ОУН була задумана, збудована і діяла у відповідності із такими принципами, вона успішно пройшла крізь горнила різних епох та спричинилася до якісних зміни у політикумі.
Насамперед, ОУН піднесла національну і політичну свідомість мас до такого рівня, що сьогодні чимало українських партій змушені декларувати як свою мету реалізацію української національної ідеї – створення української національної держави.
ОУН розмежувала поняття «опозиція» і «вороги». До окупантів та їхніх холуїв була не в опозиції, як усі легальні партії, а в стані постійної війни.
ОУН власним прикладом демонструвала ефективність і корисність для народу тільки високоідейної політики.
ОУН вдалося зорієнтувати своє членство тільки на таку організацію масового руху, коли боротьба за частковості і владу стає елементом боротьби за державність нації.
Боротьба за незалежність і державність – визначалася не як кінцева мета, а необхідний етап на шляху боротьби за власну національну державу.
І найголовніше, залишаючись становим хребтом і провідною силою національно-визвольного руху ОУН довела, що виборює не владу для себе і своїх лідерів, а свободу і державність для цілої нації.
Чи варто, після цього сумніватися у необхідності відродження у ХХІ сторіччі ОУН як провідника української нації на шляху утвердження національної державності? Без зайвого пафосу зазначу: ОУН - історична необхідність і неминучість!
(Із статті «ОУН у концептах Дмитра Донцова та Василя Іванишина»)
Богдан Червак, відомий публіцист, дослідник, перший заступник Голови ОУН, заступник директора департаменту інформаційної політики та європейської інтеграції Держкомтелерадіо.
2 лютого 2012 р.
