Оксана Забужко: «без Харкова не буде України» - зустріч із письменницею в бібліотеці Короленка

П'ятниця, 20 грудня 2013, 22:25
У Харкові містична дата п'ятниці 13-го (якщо ви в це вірите, звісно) для суспільно-культурного життя виявилася зовсім не містичною чи страшною. Продовжує функціонувати харківський Майдан, як і раніше збираючи по кілька тисяч небайдужих, і тривають заходи, присвячені постаті Ю. Шевельова — мовознавця, науковця, публіциста, ім'я, відоме навіть тим, хто з мовознавства знає лише підмет і присудок (але не обов'язково правильно їх підкреслює) передусім завдяки знесенню пам'ятної дошки.
Оксана Забужко: «без Харкова не буде України» - зустріч із письменницею в бібліотеці Короленка

У межах цих заходів до Харкова завітала О. Забужко, котра є визначною не лише тим, що завжди була активним учасником суспільного життя, але й особистим знайомством із Юрієм Шевельовим. Я особисто з нетерпінням чекав на зустріч з пані Оксаною, і почувши, що вона буде виступати в бібліотеці імені В. Г. Короленка, не посоромився відпроситись у шефині і прибув на місце подій.

Актовий зал був, без перебільшення, заповнений ущент. Публіка — переважно за тридцять і більше, то тут, то там виднілись маститі зубри журналістики, досвідчені монстри письменництва, миготіли обличчя знайомих викладачів зі значними досягненнями в усіх можливих і неможливих сферах. А от студентів (чи студенток, кому що) було досить мало, очевидно, харківська молодь вирішила не зраджувати Майданові. 

Оксана Забужко, під дбайливим конвоєм Сергія Жадана та інших організаторів зустрічі, зайшла до зали, трошки збентежена, але радісна, чи то від теплого приміщення, чи від того, що аудиторія привітала її бурхливими оплесками. Хвилюється. Допоки вона знімає верхній одяг і піднімається на сцену, Сергій Жадан здійснює арт-підготовку. Він, як завжди стисло (велика подяка йому за це, мало хто вміє говорити коротко і ясно) зазначив, що зустріч із Забужко відбувається в межах читань «Юрій Шевельов: кривда і правда», а потім, надавши слово головній постаті заходу, зник у темних і похмурих коридорах бібліотеки імені В. Г. Короленка.

Оксана Забужко і Юрій Шевельов, київський  готель "Хрещатик", 1995 рік.  Фото Анатолія Івченка

//life.pravda.com.ua

Пані Оксана, як справжній науковець, почала з обґрунтування актуальності зустрічі, сказавши, що сучасні революційні події беруть початок саме з розбиття дошки Ю. Шевельову, адже це було «першим сигнальним дзвінком» як для спільноти, так і для самої Забужко, яка звернулась до друку другого видання свого листування з Шевельовим (вона продемонструвала книгу, яку ледве могла втримати в руці). Хоча слід зазначити, що пані Оксана намагалась уникати слова «листування», можливо для неї винесення на загальний розгляд свого особистого життя є досить проблематичним, а саму книгу листування вона назвала «останнім епістолярним романом» в українській літературі. І це певною мірою правда, адже книга містить не лише листування, а і коментарі Забужко, які охоплюють ті десять років (1990-2002), коли «могла відбутися, але не відбулася дерадянизація суспільства». 

Основна частина зустрічі прогнозовано набула суспільно-революційного забарвлення. Пані Оксана з захопленням розповідала про мужність постаті Шевельова, його війну з радянськими спецслужбами. Публіка затамувала подих, коли Забужко почала розповідати історію, гідну сторінок кращих детективних романів, про переслідування Юрія Шевельова НКВС, яке почалось у сорокових і не закінчилося досі… Змушений підписати угоду про співпрацю зі спецслужбами 1943 року, Шевельов все ж не стає "агентом (тобто стукачем)" НКВС, бо через місяць у місто приходять німці, з якими науковець тікає на Захід, а далі — у США, подалі від неминучої і болісної смерті. Можливо, це був перший раз, коли була здійснена спроба розвіяти міф, активно пропагований якихось кілька місяців тому про Шевельова-фашиста. «Шевельов — об’єкт атак владного люмпена», — відзначила Забужко, — і, судячи з агресивної реакції харківської влади на його постать, є таким і досі.
Доки аудиторія засвоює нову інформацію, пані Оксана випиває другу склянку води. Видно, що говорити їй і важко, і приємно водночас, вона все по-письменницькі лакмусує, переживає заново, це забирає багато сил, але енергія правди б’є з неї гейзером, змушуючи акцентувати на кожному слові, надмірно жестикулювати.

Звернувшись до теми відносин Шевельова з радянською владою, Забужко почала говорити про сучасність. Чому переслідування Шевельова досі продовжуються? «В Україні не відбулось люстрації, — зазначає пані Оксана». Шевельов — ворог, бо його опоненти досі при владі. Забужко зазначила, що Україні потрібно перейняти досвід Литви, де, завдяки люстрації влади, країна без проблем інтегрувалась до Європи. Також письменниця зазначила, що радянська система влади залишилась завдяки байдужості українців, які продовжували жити після формального зникнення СРСР, не помічаючи того гнійника, «що продовжував набрякати і згодом розлився на всю Україну». У цьому разі було згадано про рідне місто Шевельова і пані Оксана, ніби на противагу вищесказаному, досить впевнено зазначила, що «без Харкова не буде України». Мені було досить приємно, що визнаний класик української літератури надає Харкову такого важливого значення.

Нарешті настав час запитань з залу. Чи дивно це, чи ні, але про Шевельова питали мало, більшість запитань стосувалися того, «що нам робити», «які перспективи», інколи дискусія перетворювалася на Майдан, хтось закликав йти на барикади, на що Забужко робила заспокійливі жести, говорила, що все буде добре, і публіка полегшено зітхала. Я запитав про те, чи є листи, що не ввійшли до видань, і тут пані Оксана, згадавши про істину мету свого візиту, мовила, що такі листи є, але, як я зрозумів, третього видання не буде, адже дещо загубилося, забагато купюр, і взагалі це надто особисте.

comments powered by HyperComments