Блакитна субота 11 січня: харківський Євромайдан під матюки і АББ’у

Неділя, 12 січня 2014, 19:43
… Здавалось, що харківські прихильники Євромайдану пережили більше, ніж достатньо випробувань: за місяць кілька разів палили автівки волонтерів, украдено генератор, порізано одного з головних активістів Дмитра Пилипця, але субота 11 січня стала по-справжньому апофеозом бандитизму й безкарності.
Блакитна субота 11 січня: харківський Євромайдан під матюки і АББ’у

На задньому плані фото видно, як знаменитий харківський  "Тарас"  тимчасово оточений "регіоналами"

У приміщення Автокефальної церкви, де зібрався форум Євромайданів, спробували прорватись «тітушки», а згодом постраждали приміщення і охорона книгарні «Є» (в обох випадках використано сльозогінний газ).

11 січня, спроба штурму "тітушками" храму УАПЦ, в якому зібрались євромайданівці

Коли прийшов час запланованого збору Євромайдану біля традиційного пам’ятника Шевченкові, ніхто вже нічого гарного не очікував: весь центр Харкова, від площі Свободи з ялинкою і матрьошками-мутантами до хайтеківського після ремонту Історичного музею, ще з одинадцятої години був зайнятий блакитними «окупантами», переважно бюджетниками, безробітними і спортивними хлопцями зі звірячими вищирами. Їхня мета: закупорити місце, щоб не дати зібратись євромайданівцям; стояли позмінно, проте до шостої години добра половина розсмокталась по кафешкам або «тупо покинула» пост і поїхала додому, ніяка любов до президента не змогла їх втримати. Проте, коли я прийшов до пам’ятника Шевченкові близько шостої, побачив, що люду ще доволі багато: бюджетники відривались біля сцени під музику другосортних колективів, «ті тушки» розташувались по периметру і глушили холод алкоголем.

Окрім мене, на майдані було ще кілька євромітингарів, одного з таких я розпізнав за європрапорцем, який притягував «теплі» і «приязні» погляди присутніх. Чоловічок не зважав на це, махав прапорцем перед мордами тітушків і з задоволенням перекривляв ведучого, коли той кричав «Янкукович — да, Евромайдан — нет!». Проте присутність прихильника євроінтеграції скоро обридла і на прапорець накинулось зразу кілька «тітушок», виникла штовханина, я підійшов, щоб допомогти чоловічку і побачив зблизька одного з нападників: лице перекошене «турботами про долю України», очі сповнені праведним гнівом і блиском від невідомих мені хімічних речовин, тулуб схилений в аристократичній позі, а крізь зуби лине ввічливе: «Убєрі нах…».  Біля чоловічка зразу згуртувалось кілька людей, що теж прийшли на Євромайдан, і «тітушок» швидко позадкував до сірої маси своїх «колег».

Проте Євромайдан все ж мав відбутись, хоч мітингувальники і втратили того дня свого традиційного місця зборів. Зібравшись неподалік, біля пам’ятника-«м’яча», колона євромайданівців вирушила до пам’ятника Григорію Сковороді. Тільки-но ми рушили, я зрозумів, наскільки важливими є євромітинги: «ті тушки» вмить відійшли до парку, залишивши нам «на поталу» бюджетників з плакатами, за які вони ховались і або знизували на нас плечима, або щось бухтіли, або крутили пальцем біля скроні, адже їм були незрозумілими запал і єдність під час виконання гімну, вигуків революційних «бандогетьок» і «славогетів».

Хтось з євроколони намагався розпочати з прихильниками провладного режиму дискусію, дехто закликав кинути плакати, а в якоїсь жіночки здали нерви і вона вже почала була з таким запалом кидатися на плакатників, що її б не стримав весь міліційний конвой, чисельність якого трошки не дотягували до кількості євромітингарів і котрий супроводжував мітингувальників за маршрутом їх ходи.

На новому майдані біля пам’ятника Сковороді закам’янів Дмитро Пилипець з гучномовцем у руці. Пана Дмитра, котрому по завершенню мітингів треба встановити пам’ятник не гірший, ніж Григорію Савичу чи Шевченкові, народ привітав радісними вигуками. Коли площа заповнилась вщент, Пилипець розпочав мітинг зі слів про складність цього дня, потім було проспівано гімн, виступило двоє активістів, здавалось, усе відбувається за традиційним сценарієм, люди на кілька хвилин забули про сьогоднішні негаразди, здавалось, що зараз початок грудня, на нас чекає перемога і Новий Рік.

Та ось зі сторони вул. Унівеситеська почувся шум. Хтось крикнув «Тітушки!». Усі повернули голови і побачили за деревами блакитні полотнища. Організатори почали заспокоювати народ, але про всяк випадок зібрали всіх чоловіків і розташували їх по периметру. Мітинг продовжився ще кілька хвилин, аж потім вимкнулось світло, і з-за рогу випливла неясна маса з прапорами, що сунула на мітингувальників. Міліція швидко відгородила їх кордоном, з’явились спецпризначенці, а один із «тітушок» взяв гучномовця і почав: «Евромайдановцы! Ви знаете, кто вы? Вы…». Далі «євромайдановці» не стали слухати, почали огризатись, інколи негарними словами, а потім почали знову співати гімн, вигукувати кричалки. Близько десяти хвилин «тітушки» і мітингувальники перегукувались через шоломи в тьмяному світлі ліхтарів, проте це не дало результатів і з боку площі Свободи з’явилась машина-будка, чимось схожа на недороблений газенваген, з динаміками: мітинг було вирішено розігнати музикою «АBBA». Мітингувальники почали танцювати, «тітушки», мабуть, теж, проте, не давши людям розігрітись, збір було завершено.

Люди потягнулись вниз, до метро, великою колоною, яка все ще трошки підтанцьовувала. По дорозі було вимкнено кілька разів світло (ну а раптом), а ближче до метро «Центральний Ринок»  з-за рогу виникли вже знайомі «тітушки: пацанва, від чотирнадцяти до двадцяти років, яка плескала в долоні і кричала щось образливе. «Що робити?» — спитала якась жіночка, «Моліться мовчки, — рішуче відказав священик, намагаючись вимкнути гучномовця, що видав різкі звуки, а потім крикнув, — чоловіки — на край колони!». Проте «тітушки» і не збирались нападати: міліція вишукувалась подвійною шеренгою та й серед  мітингувальників було чимало чоловіків, які у кілька разів чисельно переважали «тітушок».

Отак, у супроводі зграї малолітніх «ультра», під конвоєм людей у формі, майданівці дійшли до метро і почали спускатись вниз, а вільний  вихід зайняла імпровізована охорона, яка прокричала гімн України в чорну порожнечу, проте ніхто так і не з’явився.

Насамкінець: Харків у світлі останніх подій нагадує абсурдно-безпринципний цирк, тільки сміятись у такому цирку чомусь не хочеться. Проте і плакати не варто, навпаки — мітингарі проводять свої заходи, не зважаючи на бандитський розгул «аля» 90-ті з хлопцями в спортивках, і будуть, очевидно, це робити й надалі.

Фото:  Facebook.com

comments powered by HyperComments