Кілька годин з життя намету «Все для перемоги»

Арсеній Троян  |  Вівторок, 16 вересня 2014, 12:23
…Ще вчора на площі розгортались майже військові баталії, але сьогодні біля пам’ятника «вождю» тихо, ходять люди і снують міліціонери. У великому наметі ближче до ОДА біля столика з мегафоном, використаними пластиковими стаканчиками та боксами для збору грошей тусуються кілька осіб.
Кілька годин з життя намету «Все для перемоги»
Коли я підходжу ближче, то помічаю, що люди про щось жваво дискутують. Дивлюсь у напрямку нерушимого Леніна — анонсованим «ватним» мітингом навіть не пахне. Питає про це в чувака, котрий курсує наметом, накинувши на плечі жовто-блакитний прапор. «Я тут давно, але нікого не бачив, — відповідає стягоносець, шмигаючи почервонілим від застуди носом, — якщо будуть, я зразу викличу «своїх»».
 
Виявляється, цього чувака я знаю. Звати Сурен Кочарян, інколи заходжу на його ФБ-сторінку, де значиться, що він є активістом кількох патріотичних рухів. Починаємо говорити, Сурен ділиться вчорашніми враженнями від сутичок з «ватою», з неприхованою радістю в голосі переповідає, як вони ганяли тітушок біля Леніна.
 
Розмову переривають якісь крики поряд. Повз нас проходить жінка, посилаючи миршавого чоловічка з портфелем за адресою, а той майже біжить за нею, з вибалушеними очима намагається у чомусь її переконати. Сурен просить чоловічка покинути намет, два пузані, що прийшли з ним, вимагають не чіпати «друга», ну а я встряю з останнім у дискусію.
 
Чоловічок називає себе інженером і видає епічні бредові ідеї. Постійно звинувачуючи мене в неуцтві, посилається на якісь історичні джерела й називає Львів «русскім городом». «Ви поймітє, правільно говоріть не «Львів», а «Львов», потому што там все русскіє!», — задвигає псевдоісторик, вкотре опустивши і піднявши з асфальту портфель, що заважає жестикулювати. Кілька людей намагаються поговорити з ними, тікають після перших слів, як (хоча чому як?) від божевільного. Лише одна мадам зупинилась на кілька хвилин, почула слово «Росія», кинула: «Вот ето правильно, ви всє тут майданутиє» і помчала геть від наших «дружніх» висловлювань.
 
Розуміючи, що мій співбесідник — стовідсотковий ватник і закінчений русолюб, слухаю його, що називається, для прикола. Під час розмови, а радше його монологу, він поливав брудом Україну, називаючи її «окраїною», і доводив походження мало чи не всіх країн світу від Росії. Незважаючи на свою «обізнаність» на історії, про Мелетія Смотрицького нічого не чув.
 
Так-сяк «історика» вдається здихатись. Починає вечоріти, підходять інші люди. Мужичок у тільняшці закликає приїхати в Башкирівку і з чимось допомогти. Залишає на столі візитки. Ще один чоловік запитує, що тут було вчора. По виразу обличчя видно, що він співчуває проукраїнським силам, сам на вигляд схожий на військового. Сурен згадує конфлікти з міліцією, напад «Грифона» на жінок, ми осудливо хитаємо головами.
 
У самому наметі новий наплив «ватників». Кремезний «бугай» у червоному спортивному костюмі та червоних сандалях говорить з нашим представником про АТО і жестикулює руками, зриваючись на «розпальцовку». У «бугая» на прив’язі собачка, маленька і гола, яка тремтить від холоду і про яку швидко всі забувають. Трохи поодаль жінка з пожмаканим старістю та палінням лицем повторює: «Перестаньте стрелять, перестаньте стрелять».
 
Минає друга година мого перебування в наметі. До боксу підходить чоловік і кидає сто гривень. «Уже двічі в АТО не потраплю, — говорить він. — Першого разу забракував місцевий військкомат, другого — не відпускає рідне МНС».  Через кілька хвилин підходять дві дівчини з дитиною, тицяють дитині кілька сотень і скеровують її до боксу.
 
Людей у наметі значно більшає, очевидно прийшла зміна. Забрідають дивні хлопці, котрі скрізь заглядають, а потім йдуть геть. Хтось говорить, що вони з Правого Сектора, проте достеменно ніхто не знає. Якийсь молодик зазирає в намет і починає переконувати, що на Донбасі російської армії немає. З ним знову починається дискусія, сходимось на тому, що вся влада продажна.
 
Йду додому і з подивом відзначаю, що, незважаючи на деякі перекоси, середовище «колорадів» та невдоволених нинішньою владою не так уже і вороже налаштоване до Майдану, АТО і тому подібного. Щоправда, мета їхніх відвідин намету для мене була незрозуміла: щось хочуть дізнатися, розпочинають розмови, але нічого не сприймають і намагаються переконати нас у тому, що нас, «майданутих», дурять, російської армії на Донбасі немає, до влади прийшли фашисти, а на Майдані платили мало чи не сотню тисяч баксів. Проте бажання говорити — це теж добре.
comments powered by HyperComments