Невідомий Харків. Як купець Котляров свою землю відстояв

Середа, 20 березня 2019, 15:07
Сьогодні вулиця Сумська навпроти Саду ім. Т. Шевченка виглядає цілком собі презентабельно, проте на початку XIX ст. ці землі належали приватним власникам і використовувалися для хліборобства, бо за Мироносицькою площею закінчувалася міська межа. Да і нумерація починалась зверху від будинку повітового училища.
Невідомий Харків. Як купець Котляров свою землю відстояв

Припускаючи, що в майбутньому тут буде поширюватися місто, землі в 1834-1837 роки скупив Харківський 1-ї гільдії купець Михайло Петрович Котляров. Тут у нього стояв дерев’яний старий будинок, який в 1840 році Комітет з благоустрою Харкова повелів розібрати. Місцевість була настільки непривабливою, що це послужило приводом вважати її нічийною і призвело до тривалої судової тяганини.

Частина плану м. Харкова 1846 року із показанням Університетського саду і міської смуги

Ще в 1830-і роки Імператорський Харківський університет виношував плани про побудову нових об’єктів на своїх землях за Університетським садом. І виглядало б наше місто інакше, якби головний університетський корпус розташувався з усіма службами вздовж нинішньої Сумської вулиці. А нові міські квартали передбачалося заселити будинками для професорів. Спочатку коштів з казни на таке грандіозне будівництво не було, а потім з’явилися нові плани для цих земель. Тим часом Університету терміново потрібні були нові будинки для медичного факультету.

Проект нових будівель Імператорського Харківського університету, 1830-і роки

І в 1849 році генерал-губернатор Сергій Олександрович Кокошкін звернув увагу на землі що належали купцю Котлярову, він порахував, що зайняті вони незаконно і відносяться до міського вигону. Університет же спробував домовитися і запропонував Котлярову ціну, але вельми низьку. І тоді генерал-губернатор використовував всі доступні йому важелі влади, на землях Котлярова стали працювати землеміри, а архітектори складати плани нових будівель.

Михайло Петрович Котляров не на жарт розхвилювався, він став писати прохання Харківському губернатору Олександру Семеновичу Траскіну, генерал-губернатору Кокошкіну, але доводи його ні до чого не приводили. Тоді він став подавати прохання в Сенат, перші два прохання послужили приводом до розгляду справи по суті. Паперова тяганина займала час, а тут з’явилися плани по влаштуванню шосе до Курська, а пізніше ще й будівлю Курсько-Харківської шляховий станції. Університет же зі свого боку приступив до розпланування земель для потреб ветеринарного училища. Усі ці біди привели до того, що спадковий почесний громадянин Михайло Котляров помер.

Розгляд справи в Сенаті викликало велике листування в Харкові між різними відомствами, генерал-губернатор Кокошкін вимагав приступати до робіт без зволікання, він і подумати не міг, що Сенат прийме сторону приватної особи, тоді як мова йде про справу державної ваги. Університету і попечителю було наказано негайно складати плани. Губернському предводителю дворянства пропонувалося втрутитися зі свого боку і вплинути на виробництво робіт. Міська дума отримала розпорядження про офіційне виділення землі для побудови клінік на північ від Мироносицькій церкви. Але вступив в спадок купець Михайло Михайлович Котляров, він представив докази на купівлю земель у поміщика Лосєва, обивателя Панченка, та інших і в 1859 році отримав Указ Сенату про те, що земля належить виключно йому.

Інститут шляхетних панянок на Сумській вулиці, яким закінчувався до 1875 року Харків на півночі

По суті це найбільша поразка генерал-губернатора Кокошкіна в Харкові. Витрати держави на підготовку будівництва та землемірні роботи були в декілька тисяч рублів. До того ж Михайлі Котлярову було сплачено винагороду за відведення земель під шосе, під розширення Університетського саду і будівлю ветеринарного училища. У 1861 році ця частина Сумської вулиці була вимощена, а самого Котлярова зобов’язали приховати від проїжджаючих потворні види навпроти Університетського саду за дощатим парканом.

Пам’ятаючи дії влади Михайло Котляров як тільки стало відомо про розширення міської смуги на північ, розпродає ці землі різним власникам під забудову. До 1875 року цей процес був остаточно завершено, а за Котляровим залишився тільки батьківський будинок. Однак життя в цій частині Сумської вулиці дуже непривабливим в ті часи: проблеми з освітленням вулиці, дорожнеча підвезення питної води. У нічний час з дому було просто небезпечно виходити, а поліцейського поста ще не було. А втім і сама Сумська вважалась ані чудовою ані центральною вулицею міста.

Частина Сумської вулиці, яка свого часу належала купцям Котляровим, фото О. Гапона, 1915 р.

comments powered by HyperComments