«Паркан»: все, що залишилося від фортеці Вільшана Харківського полку
Вулиця «Паркан» – залишки валу Вільшанської фортеці, фото Андрія Парамонова, 2020 рік
У минулому це було містечко Харківського слобідського козачого полку, розташоване у межиріччі, на високому плато поміж річками Лосиком та Вільшанкою (Нецвітаєм).
Перші згадки про ці території з'явилися у 1571 році, коли путивльські та рильські сторожі, розташовані між річками Мжею та Коломаком, зіткнулися з канівськими мешканцями. Щоб уникнути протистоянь, сторожі було вирішено перенести на «Олешанки удские», де річка Вільшанка впадає в Уди. Річка Вільшанка (Олешанка), що починається біля Муравського шляху, згадується також і в «Книге Большому чертежу» 1627 року. Саме річка дала назву населеному пункту, бо вона відома задовго до початку його оселення.
Вільшанська фортеця на геометричному плані 1777 року (Державний архів Харківської області)
Перша письмова згадка села Ольшаної з'явилася у 1660 році в описі про дев’ятьох служилих росіян, розігнаних полтавськими козаками Федора Жученка. Подальші документи говорять про Вільшану вже як українське поселення. Як слобода, Вільшана згадується вже у 1673 році із наказним сотником Григорієм Борисовим та отаманом Лук’яном Комнатським. Історики припускають, що слобода Вільшана оселена у 1669-1672 роках.
Небезпека від татарських нападів 1679-1680 років мала своїм наслідком побудову фортеці у Вільшані. Вільшанський сотник Іван Смородський у своєму проханні жалування в Москві зазначав про бої біля Вільшани 1679 року, писав, що був поранений і навіть захопив чотирьох полоняників у тих боях. Відзначаються значні втрати від зимового набігу 1680 року – тоді у Вільшані й околицях узято в полон 89 людей, забрано тридцять снопів пшениці, коня, чотирьох волів та тридцять овець.
Проїзні ворота у цитадель Вільшани. Спроба реконструкції Андрія Парамонова
Побудова фортеці у Вільшані, звичайно ж, ініціатива Московської держави – як частина забудови Ізюмської лінії. Керував побудовою «курчанин» Мартин Степанович Уколов. Відомо, що він розпочав службу 1661 р. і брав участь у багатьох походах, а з 1678 року був призначений воєводою в Богодухові.
Цитадель Вільшанської фортеці була побудована у плані неправильним чотирикутником мірою 120 сажнів (близько 255,6 м) стоячим дубовим тином вишиною в 2 сажні (близько 4,3 м) с чотирма кутовими баштами та проїзними воротами без башт. Колодязя у фортеці не було, тому до річки вела таємна фортка. Окремо слід виділити воєводський двір у середині цитаделі, де стояли хороми для воєводи та служилих людей, приказна ізба. Там же зберігались запаси пороху, ядр та свинцю. Цитадель оточував рів глибиною 1,5 сажні (більше 3 м). На озброєнні гарнізону були чотири залізних пищалі близько 2 м довжиною на волокових станках, та 30 мушкетів.
Форштадт, який оточував цитадель, мав у довжину 670 сажнів (1427 м) дубовим лісом вишиною 1,5 сажні. Його теж оточував рів глибиною 1,5 сажні, а в нього вели двоє проїзних воріт. Колодязів не було і у форштадті, тому до води вели чотири таємні фортки.
Воєводський двір у Вільшані. Спроба реконструкції Андрія Парамонова
До 1691 року цитадель збільшилась до 235 сажнів у довжину (близько 500 м), а форштадт зменшився до 635 сажнів. Зменшилося й число форток виходу до річок – їх стає дві. У цитаделі показаний казенний погреб, а при ньому і при гарматах – десять пушкарів: Данило Офанасьєв, Степан Тростянецький, Павло Кривуленко, Петро Полупан, Ігнат та Данило Торяники, Дмитро Осипов, Микита Колачник, Гаврило Ігнатов, Курилко Чирир.
До 1695 року фортеця поступово робить більшими рови, які оточують цитадель та форштадт, вони мають вже глибину 2 сажні, а ширину 3 сажні. На воєводському дворі історики бачать більше детальну інформацію про будинки, це: приказна ізба та дві світлиці на подклетях.
Невеличка Вільшанська фортеця в разі оборони мала використовувати природні перепони, бо в ній не було тарасів, обламів, кроватєй, катків. Навряд чи вони змогла витримати тривалу облогу великого татарського загону, незважаючи на присутність артилерії.
Вільшанська фортеця останній раз зафіксована на геометричному плані 1777 року, а от вже у 1682 році залишки її були розібрані.
Книга «Вільшанська фортеця», яка вийшла у 2020 році з документальними свідченнями XVII сторіччя
До наших часів зберіглись залишки валів на північ від центру Вільшан – по вулиці Парківській від початку до перетину з вулицею Ганни Шупенко, яка носить у вільшанців назву «Паркан».
