Ранковий епізод
А було все так. На околиці міста є великий покинутий садок, де ростуть яблука. Хоч він і заріс чагарниками та бур’яном, інколи, там родять окремі дерева, і кожен охочий може нарвати для себе солодкувато-кислих плодів. Але захотілося більшого. Прийшовши до саду з невеличким візочком, який в народі називають кравчучкою, нарвала мішечок яблук, прив’язала все це до такого собі транспортного засобу і вирішила спробувати продати все це на найближчому базарі.
Наївшись немитих яблук, вкритих природною оболонкою фруктових дріжджів, я відчувала себе щасливою і була впевнена, що покупці з великим задоволенням куштуватимуть їх у своїх домівках.
Вийшовши на дорогу тягнути таку здобич стало легше. Дійшовши до зебри і глянувши в різні боки я вирішила переходити. «Якась там машина і їде, так то ж далеко»,- думалось мені в той час. Але водій замість того, щоб пригальмувати почав різко збільшувати швидкість і в останню мить я відчула, що перейти не встигну. Покинувши яблука разом із металевим візочком у нього перед самим носом, щосили побігла до транспортної зупинки. Оглянувшись побачила, що водій все таки не встиг оминути перешкоду і прим’яв передню частину свого авто.
На щастя, під’їхав автобус. Відповідати за дорожньо-транспортну пригоду нікому не довелося. Але я довгий час думала, хто ж таки з нас більше винен. Водій же мабуть розраховував, що я підбіжу?.. А може він просто заснув, або нервував, кудись поспішаючи? Не знаю, чому він почав збільшувати швидкість…
Прийшовши додому мовчки сіла снідати. І в ту мить мені пригадався один вислів: «На дорозі завжди вперед пропускай дурнів». І це правило дійсно працює. Так його й дотримуюсь щоразу, коли переходжу дорогу.
