1920-ті роки наживо: святкуємо день народження Василя Еллана-Блакитного.

Спробуймо зрозуміти, наскільки актуальними для сьогоднішнього Харкова залишаються культурні та революційно-романтичні настрої. Всі ювілейні акції відбудуться в місцях, так чи інакше пов’язаних з Блакитним.

Програма:

10.00 – 20.00: вулиця  Сумська, 13  (тут Блакитний працював редактором).

Експрес-виставка у вітрині, доступна всім перехожим. 15-хвилинна відео- та фотопрезентація покаже Харків 20-х років  ХХ століття.

15.00:  Літературний музей (Харків, вулиця  Фрунзе, 6).

Екскурсія в 1920-ті роки.

16.30:  вулиця  Червонопрапорна, 4.

Міні-екскурсія біля будівлі  Радіоастрономічного інституту НАНУ  (колишній Будинок літераторів ім. Блакитного). Найцікавіші оповідки про неформальний літературний процес  1920-х.

12.00 - 17.00:  площа «5 кутів» (перехрестя вулиць Гіршмана, Чернишевської та Артема). Інсталяція «Сумнівний монумент» від Василини Щоголевої та Богдана Волонського. Тут мешкав Блакитний, і саме тут після смерті йому було встановлено бюст. Але після зміни більшовиками політичного курсу, коли Блакитний став «буржуазним націоналістом», однієї ночі пам'ятник йому  «збила невідома вантажівка» і  бюст забрали «на реставрацію». Його так і не повернули на площу, тож ми зробимо це із запізненням на 80 років.

18.00:  вулиця  Сумська, 13. 

На згадку про перші літературні вечірки поети з Києва та Харкова презентують творчість культових літераторів Розстріляного відродження.

Участь беруть: Дмитро Лазуткін, Олег Коцарев, Ростислав Мельників, Олена Рибка, Тетяна Трофименко, Ігор Зарудко, Влад Петренко, Заза Пауалішвілі, Вано Крюгер, Анатолій Перерва

Модерує  Сергій Жадан.

1920-ті роки  НАЖИВО. Будь очевидцем!

Довідка

Василь Еллан-Блакитний (справжнє ім'я Василь Михайлович Елланський) - український революційний діяч і письменник, який  народився 12 січня 1894 року в селі Козлі, тепер — Михайло-Коцюбинське на Чернігівщині.  Помер 4  грудня  1925 року. 

Народився 120 років тому в родині священика. Михайло Елланський — батько письменника — рано помер і залишив трьох синів і дочку на утриманні матері. Відтоді єдиним джерелом існування сім'ї була материна пенсія. В 1903 році сім'я Елланських переїхала до Чернігова, де спершу жила в дешевій найманій квартирі в Холоднім Яру, на околиці міста.

1906 року з допомогою родичів матері купили невеличкий будинок, розташований в глухому завулкові на вулиці Селюка, № 24-а. Тут і прожив Василь до осені 1914 року, коли виїхав у Київ. Але й після того часто навідувався він сюди, а 1917 року майже цілий рік разом з родиною мешкав у Чернігові. Ще за життя  батько Василя категорично запевняв, що не пустить дітей попівською стежкою. Тієї ж думки була й мати, але матеріальні умови були такі злиденні, що вона мусила віддати дітей до духовної школи, де їм було гарантоване безкоштовне навчання. Старший брат Василя, що жив у Чернігові при бурсі, захворів і помер. Тому, оселившись у Чернігові, мати тримала Василя при собі. Вчитись Василь почав рано, але до духовної семінарії вступив лише в десять років, бо мати, пригнічена смертю старшого сина, тремтіла над слабим на здоров'я Василем. У школі він вчився погано і двічі залишався в одному класі. Перешкоджало навчанню погане здоров'я, а ще більше — читання книжок. Навіть обідаючи, він мав коло себе книжку.

З 1910 року письменник навчався у Чернігівській духовній семінарії, яку щиро не любив. Відвідував знамениті «суботи» у вітальні  М. Коцюбинського, де його перші вірші (В. Еллан почав писати вірші з 1912 року) були сприйняті з доброзичливою увагою майстра. По закінченні четвертого класу (1914 р.) вступив на економічне відділення Київського комерційного інституту, де вже навчався його давній, ще з бурси, приятель — Павло Тичина. Соціально-економічні дисципліни, що викладалися тут, були до душі молодому Василеві Елланському.

Проте інститут він теж не закінчив, в 1917 році недавній студент з головою пірнув у революційну роботу: революційні гуртки, товариства «Просвіти», участь в організації повітового селянського з'їзду на початку літа 1917 року… Все це закономірно привело В. Елланського до партії українських есерів. Він став її активістом, а незабаром і головою її Чернігівського губернського комітету. За часів Центральної Ради Василь Михайлович потрапив до Лук'янівської в'язниці за антиурядове звернення «До робітників і селян України». В неспокійні революційні роки В. Елланський брав участь у створенні підпільної друкарні в Одесі, керував повстанням проти гетьмана Скоропадського в Полтаві, а під час наступу Денікіна 1919 року, переховуючись у сторожці на Байковому цвинтарі, керував київським боротьбистським підпіллям.

Після злиття українських комуністів-боротьбистів з КП(б)У вів неухильну боротьбу проти шовіністичних та націонал-нігілістичних тенденцій у партії й державі («опозиційна» промова В. Блакитного на конференції КП(б)У в листопаді 1920 року), кинув всі свої сили й енергію на організацію культурного відродження в УРСР.  Перший і незмінний редактор урядової газети «Вісті» та додатка до неї — «Література. Наука. Мистецтво» (пізніша назва — «Культура і побут»). Заснував і редагував журнали «Всесвіт», «Червоний перець». Певний час був головою колегії Державного видавництва України. Організатор і керівник першої спілки пролетарських письменників «Гарт», що мала філії у багатьох містах України і навіть у Канаді.

Тяжка недуга серця, яку з раннього дитинства мав Еллан-Блакитний, призвела до його смерті на 32-му році життя - 4 грудня 1925 року. Згодом ім'я поета було приречене на довготривале забуття: його проголошено «буржуазним націоналістом», «бандитом» і посмертно винесено вищу міру покарання.

1934 року було "неофіційно"  демонтовано пам'ятник В. Еллану-Блакитному, поставлений його друзями в Харкові. Твори письменника були заборонені, а всі його товариші по партії боротьбистів розстріляні чи заслані в Сибір. Після ХХ  з'їзду КПРС  був реабілітований

В. Еллан почав писати вірші з 1912 року. 1917 року поет написав вірш «Вперед» («Ні слова про втому!»), що позначив вступ автора у період творчої зрілості. Образний світ його поезії (основна частина його лірики написана в 1917–1920 роках) — це світ  "яким бачить його революціонер, що визнав за закон свого життя боротьбу й саможертовність з усім її аскетизмом і «неувагою» до «простих» життєвих реалій тих самих «мільйонів», за які він бореться. Вірші вийшли у його збірці «Удари молота і серця» (Київ, 1920 р., 24 стор.)

Після 1921–1922 років ліричний голос В. Еллана поволі стихав. На ситуацію в країні і міжнародне життя він реагував переважно сатиричною поезією. Протягом 1924–1925 років він видав три книги віршованої газетної сатири: «Нотатки олівцем», «Радянська гірчиця», «Державний розум». В доробку письменника низка новелістичних етюдів та нарисів («Фабрична», «Лист без адреси», «Наші дні» та інші) і значна за обсягом публіцистична проза політичної та загальнокультурної тематики, а також низка вагомих статей і виступів з проблем  літератури й мистецтва. Цій творчій трансформації Еллана присвятив статтю Микола Хвильовий.